Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

334     Ставимось ми повсякчас, міра властива якась. 335 Їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй — 336     Тут твій суперник уже хай докладає зусиль. 337 Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає — 338     Парус нового тепер — вільного подуву жде. 339 Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу, 340     Гарно її підживляй — з часом зміцніє вона. 341 Чи не боїшся бика? А телятком він був — його пестив. 342     Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза. 343 Так і ріка — це спочатку струмок, який в себе вбирає 344     Води нові все й нові — власне тому, що пливе. 345 Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка — всесильна, 346     Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі! 347 Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно, 348     День ще надворі чи ніч — очі намулюй ти їй. 349 Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне, 350     Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, — 351 Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле, 352     Зсушена сонцем земля більше поглине дощу. 353 Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда 354     Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив. 355 Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою, 356     За Філакідом зійшла й Лаодамія в Аїд. 357 Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом — 358     Давню, далеку любов хутко замінить нова. 359 Не повертавсь Менелай — ув обіймах любовника-гостя, 360     Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись. 361 Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома 362     (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив! 363 Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче, 364     Повну кошару овець — вовкові, жителю гір! 365 Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він 366     Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто. 367 Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце — 368     Чи випадало б жоні не скористатися тим? 369 Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний, 370     Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать! 371 Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину: 372     Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти. 373 Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає 374     Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить, 375 Ані левиця, коли молоком своїх діток годує, 376     Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, — 377 Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі 378     Мужа: обличчя її — лютості образ живий. 379 Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши, 380     Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її. 381 Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних 382     Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка. 383 Ластівка — другий зразок материнської люті сліпої: 384     Носить на грудях своїх крові синівської знак. 385 Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна, 386     Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде. 387 Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом: 388     Навіть поважній жоні не спромогтись на таке! 389 Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну, 390     Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим. 391 Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись, 392     Не об тій самій порі ти на спіткання ходи. 393 Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім, 394     Місце нове кожен раз любці своїй визначай. 395 Що написав їй — уважно проглянь: жінки-бо здебільша 396     Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть. 397 Рану відчувши, за кривду — кривдою платить Венера: 398     Що допікало самій — іншого те вже пече. 399 Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась 400     Вірною; схибив Атрід — блуд передався жоні. 401 З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну, 402     Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку. 403 І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула, 404     Й про сороміцьке — все те, що відтягало війну. 405 Втім, про це чула лишень, а бачила — доньку Пріама 406     (Хто переміг, той — ганьба! — здобиччю здобичі став). 407 Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа — 408     Так ось помстилась вона за неприхований блуд. 409 Що приховаєш як слід, а назовні воно таки