Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

перед спальнею спить. 261 Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись: 262     Досить дрібнички, але — вміло, доречно даруй. 263 От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти — 264     Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських: 265 Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі, 266     Серед міської юрби все це для неї придбав. 267 Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла 268     Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!). 269 Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати: 270     Доказ, що любка твоя — в тебе весь час на умі. 271 Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок — 272     Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе! 273 Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі? 274     Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер. 275 Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком: 276     Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був. 277 Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих 278     Золото шлях прокладе, золотом купиш любов. 279 Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, — 280     Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі. 281 Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна; 282     Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть. 283 Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос: 284     Що б там на ум не спливло — солодко, ніжно читай. 285 Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать 286     Вірші любовні твої — ночі безсонної плід. 287 Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, — 288     Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя. 289 Схочеш звільнити раба — зроби так, щоб до любки твоєї 290     Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" — благав. 291 Схочеш скарати, але передумаєш, — хай за цю ласку 292     Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу. 293 Користь тобі, слава — їй; нічого не втратиш від того, 294     Що над тобою вона матиме владу всякчас. 295 Дбаєш, щоб довго була при тобі, — хай гадає, що тільки 296     В неї задивлений ти — найяскравішу з красунь. 297 Пурпур із Тіру на ній — раз у раз ним захоплюйся; з Косу — 298     Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!" 299 В золоті вся — "Твоя врода цінніша від золота", — скажеш; 300     Вовняне буде на ній — вовняне теж похвали. 301 В туніці стане тонкій — "Ти проймаєш вогнем мене!" — скрикни. 302     "Не простудися лишень", — боязко потім додай. 303 В проділ розчешеться — проділ хвали; гарячим накрутить 304     Хвильок по всій голові — з захвату рота розкрий. 305 Голос і рухи її подивляй — як співає, танцює: 306     "Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!" 307 Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо — 308     Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш. 309 Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, — 310     Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед. 311 Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш: 312     Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть. 313 Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита — сором: 314     Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі. 315 Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший 316     Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли 317 То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека, 318     І від таких перемін тіло якесь не своє, — 319 Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді 320     Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, — 321 Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї, 322     Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно! 323 Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка: 324     Що лиш дозволить вона — все власноручно роби. 325 Плач твій хай бачить вона; цілуватиме — не відвертайся, 326     Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми. 327 Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді 328     Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв. 329 Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши 330     Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій. 331 Кожна з дрібниць тих — це доказ приємний твого піклування: 332     Так не один зміг дійти до заповітних таблиць. 333 Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих