Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Ара не торкалася важливих тем, але завжди намагалася дати Алані відчути, що вона не одна в своїх переживаннях. Вона розуміла, що Алана ще не готова повністю відкритись і, можливо, вона не зовсім довіряла людям навколо, але Ара не тиснула, даючи час і простір.

З кожним днем Ара ставала більше схожою на друга, ніж просто доглядальницю. І хоча Алана все ще відчувала біль і страх, присутність Ари давала їй надію, що не все в її житті є безвихідним.

Дні минали, і поступово біль у нозі ставав менш відчутним. Алана ще деякий час кульгала, але з кожним кроком відчувала, як її тіло повертається до звичного стану. Рухи ставали легшими, сила поверталася, а синці, що вкривали її тіло, почали бліднути, нагадуючи лише про минулі випробування.

Ара продовжувала піклуватися про неї, але тепер вона більше заохочувала Алану діяти самостійно. Спочатку це були маленькі речі — спроби підвестися без сторонньої допомоги, самостійно дійти до столу чи навіть просто довше стояти на ногах. Кожен такий момент був для Алани своєрідною перемогою, хоч вона і не поспішала цього визнавати.

Якось вранці, коли Ара, як завжди, принесла їй сніданок, Алана несподівано для себе легко піднялася з ліжка і, не спираючись ні на що, підійшла до столу. Ара посміхнулася:

— Вітаю, тепер ти майже повністю відновилася.

Алана лише зітхнула, але в її очах промайнув вогник задоволення. Вона знову була на ногах, і це означало тільки одне — тепер вона не була такою беззахисною.

Та разом із фізичним одужанням приходило й усвідомлення: Кайден скоро повернеться. І тоді все, що здавалось тимчасовим, знову стане реальністю.