Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Тіні сумнівів

Наступного ранку, коли Алана прокинулася від стуку в двері, вона відчула легкий подив. Це було несподівано, адже Кайден не мав звички стукати перед тим, як заходити.

Через кілька хвилин двері тихо відчинилися, і в кімнату зайшла молода вовчиця. Вона виглядала не більше тридцяти років, її світле волосся спадало на плечі, а голубі очі дивилися спокійно, але з якимось цікавим поглядом.

— Мене звати Ара, я буду допомагати тобі, поки не повернеться Кайден, — сказала вона, її голос звучав спокійно, але в ньому відчувався легкий натяк на обережність.

Алана відчула, як її серце завмирає на мить. Нова людина в її кімнаті? Це змушувало її нервувати. Вона відчула певну тривогу, не знаючи, чого очікувати від цієї зустрічі.

Ара, наче розуміючи її відчуття, не забарилася з відповіддю:

— Ми сусіди. Я дружина Рейнара. Ти, напевно, ще не знаєш, хто він... не важливо. Я принесла тобі сніданок. Тобі щось потрібно ще?

Алані стало трохи легше, хоча страх все ще не залишав її. Вона спробувала залишити свій голос спокійним:

— Ні.

Ара уважно подивилася на Алану, її погляд був проникливим, але не агресивним. Тиша в кімнаті стала важкою, коли Ара, не поспішаючи, тихо промовила:

— Знаю, тобі нелегко, але я готова допомогти тобі.

Алані важко було втримати іронію, яка з’явилася в її голосі, коли вона відповіла:

— О, так, тут всі тільки хочуть мені допомогти... — її слова прозвучали з відтінком сарказму. — Кайден,  тепер і ти. Як це зручно, правда? І все так щиро.

Ара, здається, не була здивована її реакцією. Вона зберігала спокій, але в її погляді можна було помітити співчуття. Вона зробила крок назад, даючи Алані трохи простору.

— Я розумію, чому ти так кажеш, — тихо промовила вона. — Але не всі мають такі наміри, як ти думаєш. Я тут не для того, щоб маніпулювати тобою чи використовувати тебе. Я просто хочу, щоб ти мала можливість побачити інший бік цього місця, хоча б на якийсь час.

Алану дратувала сама ситуація, вона знову подивилася на Ару, але на цей раз в її погляді вже не було настільки явної ворожості.

— А що ти хочеш, щоб я побачила? — спитала вона, намагаючись зберегти нейтральність.

Ара подивилася на Алану з певною надією в очах, і її голос став м'якшим:

— Я хочу, щоб ти побачила, що тут ти зможеш бути щасливою і побудувати свою сім'ю.

Алана застигла на мить, її серце застукало сильніше, наче ці слова зачепили щось глибоке всередині неї.

З гірким усміхом, вона відповіла:

— Все життя тільки про це і мріяла... — її голос був тихим з легкою ноткою іронії.

Ара, почувши це, зробила крок ближче, її голос став більш ніжним.

— Я розумію, що ти сумніваєшся. Але я хочу, щоб ти дала собі шанс на щастя.

Алані важко було стримати сарказм, коли вона вимовила ці слова, її голос прозвучав з гіркотою:

— О, так, я впевнена, що з Кайденом я буду дуже щаслива. Він буде чудовим, люблячим чоловіком, — додала вона з іронією, майже вишукуючи в словах більше болю, ніж віри.

Ара помітно похмурнішала. Вона зрозуміла, що Алані важко прийняти ситуацію такою, якою вона є, і що ці слова були лише захисним механізмом.

— Кайден стане хорошим чоловіком. Ти налаштована проти нього вороже, бо ти його не знаєш. Але коли ти краще його пізнаєш, то зможеш бути з ним щасливою. Кайден... він має свої недоліки, це правда. Але я вірю, що з часом він може змінитися. І ти можеш бути частиною цієї зміни, якщо тільки захочеш. Ти не повинна одразу судити його за те, що ти бачиш зараз.

Алана не могла стримати своїх внутрішніх боротьб, які вирують у її серці. Їй було складно уявити, як цей чоловік, який здається таким непередбачуваним і деспотичним, може стати кимось, з ким вона буде щаслива.

— Я сподіваюся, що тобі сподобається сніданок. Якщо хочеш чогось іншого, просто скажи, я приготую. — Вона зробила коротку паузу, ніби зважуючи свої слова. — І ще… — Ара задумалася, а потім додала з деяким сумнівом в голосі: — Кайден вважає, що ти маєш пити варгекс кожного дня. Я не буду тебе змушувати це робити.

— Дякую, — сказала вона повільно, намагаючись зберігати спокій.

Ара тихо встала з місця, її погляд на Алану був м'яким, але водночас твердо налаштованим. Вона повільно крокувала до дверей, а перед тим, як вийти, ще раз подивилася на Алану.

— Якщо з’являться якісь питання або ти захочеш поговорити, я буду поруч, — сказала вона, і її голос став спокійним і підтримуючим. — Не забувай, що я тут, щоб допомогти.

З цими словами Ара вийшла з кімнати, залишаючи Алану наодинці з її думками. Знову настала тиша, лише звуки з коридору нагадували про те, що навколо все ще продовжується. Але для Алані ця тиша була сповнена невизначеності, і їй важко було зрозуміти, чи дійсно вона готова прийняти допомогу.

Протягом наступних двох тижнів Ара щодня була поруч з Аланою, уважно стежачи за її станом і піклуючись про неї. Кожного ранку вона приносила сніданок — не тільки їжу, а й слова підтримки, намагаючись зробити ці моменти менш тяжкими для Алані. У її руках були не тільки ліки, а й відчуття розуміння і спокою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍