Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Голос Адріана був тихим, майже пошепки, як людини, яка боялася знову почути страшну правду. Правду, яка розбивала всі амбіції Адріана.

Морвес мовчки кивнув, і цей жест підтвердження розбив останні сумніви в душі Адріана. Він відчув, як крижана хвиля проходить через усе його тіло, єство, залишаючи по собі лише глуху порожнечу.

«Я не для цього зруйнував дружбу з Роувеном! Не для цього продемонстрував свої можливості!»

— Це неможливо! — його голос затремтів від шоку. Він стискав кулаки, щоб опанували свої хвилювання, та нічого не виходило. Слова Морвеса вибили з-під його ніг тверду землю. — Як це можливо? Чому я нічого не знав?

Морвес тяжко зітхнув, підходячи ближче до сина.

— Давно, коли я був молодим, у мене були стосунки з королевою Армісою, — зізнався він. — Це було до твого народження, до того, як я зустрів твою матір. Ми з Армісою були шалено закохані, але наші обставини розділили нас. Коли вона завагітніла вперше, її батько видав за Едйена. Нинішній король потурбувався про те, щоб наша донька не вижила. Коли це сталося вдруге, ми вирішили тримати це в секреті. Сільсія народилася і виросла, не знаючи, хто її справжній батько. А потім, покійна королева вирішила сховати нашу доньку від Едейна, так, як її час спливав.

Адріан почувався,  так ніби земля от-от вислизне у нього з-під ніг і він втратить будь-яку опору. Він намагався осмислити те, що почув.

— Ти кажеш, що Сільсія моя сестра, і я не можу навіть думати про стосунки з нею... — сказав він, його голос був тихим і сповненим болю. Щелепи від міцного стискання ледь не німіли.

— Саме так, — твердо відповів Морвес. — Я розумію, що це важко прийняти, але ти повинен зрозуміти, що стосунки з нею є неможливими. Ви брат і сестра, і це змінює все.

Адріан опанував себе, його блакитні очі були наповнені гнівом і відчаєм.

— Чому ти не сказав мені раніше? Чому я дізнаюся про це лише зараз? — його голос піднявся в тембрі, відображаючи всю бурю, яка вирувала всередині нього. — Як так вийшло, що король не знає, хто батько Сільсії?! Він же не повний дурень!

Морвес зробив крок вперед, намагаючись заспокоїти сина.

— Ми думали, що це найкращий спосіб, щоб захистити нашу доньку, — від слова «наша донька» Адріан скривився, мов йому щойно примусово влили в горлянку склянку лимонного соку. — Арміса наклала на короля стримувальне заклинання. Якби він наблизився до доньки, то назавжди б перетворився на камінь. Та час спливає і заклинання втрачає свою дію. Щойно Сільсії виповниться повних двадцять один рік, Едена більше ніщо не стримуватиме. Тепер ти знаєш правду, і я сподіваюся, що ти зрозумієш, чому це було необхідно.

Адріан відвернувся, намагаючись приховати всю ту лють, яка змушувала його тіло тремтіти.

— Вона мені подобається, як... як жінка, а не як сестра.

Морвес підійшов і поклав руку на плече сина.

— Я... я не знаю, як жити з цим, — сказав Адріан тихо, все ще не в змозі прийняти факт, що Сільсія його сестра.

— Я сказав тобі, що б ти не наробив дурниць.

— Я вже їх наробив! — крикнув гнівно Адріан. — Сказав би ти мені це раніше, я б в житі на неї не поглянув як на жінку! А тепер… тепер…

Адріан рвучко направився до дверей.

— Синку, куди ти?

— Провітрити голову!

***

Навіє, зосереджено тримаючись за поводдя свого коня, в'їхала до міста Зенлай, яке було майже межувало з Косоволь. Блейзфорд відразу відчула особливу атмосферу цього місця, яке виглядало наче витягнуте з казкової книги. Зенлай був дивовижним  не лише своєю архітектурою, а й тим, що тут було справжнє поєднання стародавньої магії та сучасності.

Вузькі бруковані вулички перепліталися між собою, створюючи складний лабіринт. Будинки, оздоблені витонченими різьбленими візерунками, стояли один до одного так близько, що їхні дахи майже торкалися. Сусіди з легкістю могли чокатися фужерами, і кожен зі своїх балконів. Фасади були розмальовані в яскраві кольори, що надавали місту життєрадісного вигляду навіть у похмуру негоду.

На кожному розі виднілися маленькі крамнички, де продавали рідкісні трави, магічні інструменти та екзотичні сувеніри. Повітря наповнювали аромати спецій і квітів, перемішані з запахом диму від численних вуличних пекарень, якими власне Зенлай й славився. Випічка було не єдиним, що привертало увагу туристів, магічне паливо створювалося тільки в Зенлай, роблячи постачання на все королівство.

Окрім яскравих будинків, й самі жителі Зенлаю, одягалися в барвисті вбрання, спокійно прогулюючись вулицями, обмінюючись привітаннями й усмішками. Навіє з легкістю могла сказати хто був корінним жителем, а хто завітав нещодавно.

Блейзфорд прямувала до центра міста залишив перед цим коня в надійному місці. Вона прямувала до місця, де височіла велична вежа, яка мала срібний куполоподібний дах, що сяяв в променях сонця. Вежа була серцем Зенлаю, місцем, де збиралися маги і вчені з усіх куточків світу, щоб обговорити нові відкриття і поділитися знаннями. Саме ця вежа вважалась місцем, яке надихало науковців на нові відкриття.

Навіє звернула до великої площі, оточеної колонами зі стародавніми символами. У центрі площі стояв фонтан, вода в якому, здавалося, текла у повітрі, утворюючи чарівні візерунки. Навколо фонтану зібралися групи людей, які обговорювали останні новини та торгували дешевими магічними артефактами.