Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Вона зупинилася біля однієї з крамниць, вивіска якої їй було добре знайомою. Відчуваючи, як серце починає битись швидше, Навіє впевнено попрямувала до входу. Блейзфорд знала, що всередині знайде те, що допоможе їй скасувати з'єднуюче заклинання. Вона була готова зробити все можливе, щоб отримати артефакт, точніше заплатити будь-яку ціну за жадане.

Навіє увійшла до крамниці, відчуваючи легкий трепет. Усередині як завжди було затишно і темно, а повітря наповнене запахом старих книг та  ефірної олії лаванди. Стіни були встелені полицями, заповненими різноманітними артефактами: від малих амулетів до великих, різних предметів, що випромінювали мерехтливе світло. Кожна річ виглядала так, ніби зберігала в собі цілу історію.

Посередині кімнати стояв великий дубовий стіл, завалений свитками, кристалами і незвичайними приладами. За столом сидів власник крамниці, літній чоловік із сивим волоссям і густою бородою. Перед очима висіли буквально в повітрі дві велетенські лінзи, а в руках старець тримав викрутку, якою орудував над незрозумілим приладом для Навіє.

— Вітаю, — промовив він низьким, мелодійним голосом. — Що привело вас до мого скромного закладу, мила леді? Вдруге, — остання він додав тихіше.

Навіє кивнула у відповідь на його вітання, відчуваючи як шкіра вмить стає гусячою. Старий маг був ще ти скнарою, і зовсім не на золото.

— Я шукаю артефакт, який може скасувати з'єднуюче заклинання, — сказала вона, дивлячись просто в очі старому.

Власник крамниці задумливо потер бороду, його очі заблищали від цікавості.

— Це серйозне прохання, — відповів він, встаючи й підходячи до однієї з полиць. — Багато хто шукає подібні речі, але не кожен розуміє, яку силу вони можуть нести.

Він дістав невелику скриньку, прикрашену різьбленням, і обережно відкрив її. Всередині лежав невеликий амулет, зроблений із темного металу, прикрашений рідкісними коштовними каменями.

— Це артефакт називається "Ареніанський Ключ", — промовив старий, піднімаючи амулет, який випромінював слабке світло. — Він може скасувати будь-яке з'єднуюче заклинання, але...

Блейзфорд завмерла, уважно слухаючи його слова.

— Але я не можу просто віддати його вам, — продовжив він, поклавши амулет назад у скриньку. — Занадто цінний він і небезпечний. Натомість я можу обміняти його на одну послугу.

— Яку послугу? — запитала Навіє, відчуваючи, як напруга зростає.

Старий знову подивився на неї, його погляд був проникливим.

— У східних горах «Сільвера» є печера, де зберігається древній артефакт під назвою "Камінь Душ". І я хотів би, щоб ви принесли його мені. Взамін, я віддам вам Ареніанський Ключ.

Навіє на мить замислилась. Вона розуміла, що подорож до східних гір, є небезпечною, але заради того, щоб допомогти Роувену, вона була готова на все.

— Я згодна, — сказала вона рішуче. — Я принесу вам Камінь Душ, і ви дасте мені Ареніанський Ключ.

Старий посміхнувся, його очі заблищали від задоволення.

— Угода укладена, — промовив він, простягаючи їй руку для скріплення домовленості. — Будьте обережні, Навіє. Ця подорож може виявитися складнішою, ніж ви собі уявляєте, — старець протягнув їй карту тицьнув пальцем в місце, де знаходилась печера.

***

Адріан стояв посеред коридору палацу, так і не дійшовши до тронної зали. Його ноги ніби приросли до  підлоги біля вікна, а очі приклеїлися до заходу сонця. Думки Даерона-молодшого кружляли в голові, наче хаотичний вихор, не даючи спокою. З кожним вдихом він відчував, як порожнеча всередині розростається, поглинаючи всі інші почуття.

«Якби він сказав мені це раніше... Чи змінилося б щось зараз? Чи зміг би я пробачити його? Чи став би я ближчим до Сільсії? Може, ми могли б тоді стати родиною, без цих таємниць і брехні», — від останнього в Адріана пройшлися крижані мурахи по тілу. — «Ні, я б тоді її зненавидів, дізнавшись правду раніше! Немає різниці, коли я дізнався, все одно… тепер... все змінилося!»

Адріан зітхнув, відчуваючи, як тяжкість його думок стискає груди. Він згадав, як бачив Сільсію зовсім нещодавно, її щиру посмішку і добрі очі, її звабливі вуста. Сільсія була жінкою для нього. Жінкою яка подобалася. Та вона нічого не знала, і навіть зараз, нічого не знала про справжнього батька.

«Якщо вона дізнається... що буде тоді? Як вона зможе прийняти це? Як зможу я? Батько... він повинен був бути чесним з королем. Ні! Король точно не має цього знати! Тепер, коли я знаю правду, все буде зробити набагато легше. Моя совість не гризтиме мене!»

Круто розвернувшись, Даерон стрімко долає коридор направляючись до тронної зали. Адріан був налаштований серйозно, взявши в руки свою долю.

«Більше ніщо мене не виб’є з колії!»

Адріан стояв перед троном, випромінюючи впевненість і рішучість. Його волосся не було зв’язане у звичний хвіст, злегка розтріпане, надаючи йому ще більшої харизматичності, а сині очі горіли полум'ям внутрішньої сили. Його серце билося швидко, але він не мав наміру відступати. Рішення вже було прийнято.

Перед ним сидів король – величний, але змучений. Він уважно слухав Адріана, його обличчя залишалося непроникним, хоча в очах було помітно напруження.

— Ваша Величносте, — почав Адріан, зробивши крок вперед, — я прийшов з важливим проханням, яке може зберегти трон для вашої доньки як  і мир в Оус-Доал. Ми повинні терміново одружитися із Сільсією, — Даерон стиснув сильніше рукою сувій, який тримав упродовж всієї розмови з королем. — Це єдиний шлях, щоб корона залишилася на її голові.

Король зітхнув, важко піднявши голову.

— Адріане, ти розумієш, що це значить?

— Цілком. Шлюб –  це не лише союз сердець, а й політична гра, — зухвалості Адріану було не позичати.

— Чому ти вважаєш, що це допоможе? І що в Сільсії хитке положення?

— Ви не гірше мене знаєте про досягнення й здібності Ксантаса, — Адріан підійшов ближче, простягнувши королю сувій, який перед цим розгорнув.