Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 7 -

— Моя королево, — Елмарі ледь торкнулася плечей жінки, яка останні три дні просиділа на підвіконні. Арміса була схожою на живий труп, в погляді якого нічого не було крім порожнечі.

— Я втратила свій дорогоцінний скарб, — прошепотіла вона обвітреними губами. — Її більше немає.

Елмарі не стала уточнювати, що саме мала на увазі Арміса під скарбом, й так все зрозуміла. Надто очевидний біль в очах жінки був.

— Все буде гаразд, — Елмарі втішливо поклала руку на плече королеви.

— Мені потрібно рухатися далі, але я застрягла прямо тут і зараз. Я не можу дихати, не згадуючи страшні слова Енерейз. Не можу їсти. Я нічого зараз не можу окрім сидіти тут й тужити.

Елмарі махнула рукою і покоївки внесли тацю із їжею.

— Моя королево, біль мине і сонце обов’язково розжене ваші чорні хмари. А зараз вам потрібно хоч трохи поїсти.

— Як я можу їсти, знаючи, що втратила… — тихий схлип Арміси розрізав тишу кімнати, — і він це зробив навмисне. Едейн відібрав її в мене!

Морвес весь час стояв в кутку кімнати, нічого не говорячи, мов в роті в нього була вода і він боявся пролити її на підлогу. Його щелепи час від часу стискалися від лютої ненависті та безвихіддя.

***

Морвес стояв біля великого вікна у своєму кабінеті, споглядаючи на темні хмари, що згущувалися не лише над королівством. Минуле його накривало хвилями одна за іншою, мов штормову негоду.

***

 — Цього разу все буде інакше, — лагідно промовляє Даерон, торкаючись рукою щоки Арміси. — Цього разу я не дозволю Едейну відібрати її у нас.

Морвес кохав Армісу завжди, попри все. Він був готовий нехтувати всім, що мав, навіть власною дружиною і маленьким сином.

— Цього разу, — Арміса гладить все ще плаский живіт. — Цього разу Едейн думатиме, що це його дитина. Він нізащо їй не зашкодить. Не посміє!

Королева широко всміхається, і її посмішка виглядає божевільною.

***

З думок Морвеса вириває тихий скрегіт дверей. Даерон-старший постійно забуває віддати наказ відремонтувати старі двері, які слугували згадкою про покійну дружину, яку він не любив.

Двері відчинилися, і в кімнату увійшов Адріан, не обертаючись, Морвес промовив:

— Адріане, сідай. Нам потрібно поговорити.

Адріан увійшов роздратовано дихаючи, напруга в повітрі стрімко зросла. Він знав, що ця розмова не буде легкою, як власне й всі решта їхніх розмов. Між батьком та сином була не просто прірва.

 Сівши на крісло навпроти батька, Адріан мовчки чекав, не промовивши й слова.

— Адріане, ти завжди був відданим королю, і я пишаюся тобою попри мої розбіжності з Едейном, — почав Морвес, все ще дивлячись у вікно. Чорні хмари продовжували скупчуватися над палацом. — Але є речі, про які ти повинен знати. Речі, які змінять все. Навіть твоє відношення до короля.

— Про що ти, батьку? — Адріан відчував, як у ньому наростає занепокоєння. Батько не мав схильності говорити не правду, і в більшості випадків якщо він говорив – що все погано, зрештою так і ставалося.

Морвес нарешті повернувся до сина, його обличчя було суворим та стомленим.

— Це стосується Сільсії, — сказав він повільно.

— Вона без п’яти хвилин моя наречена, — відчеканив Адріан. — Король обіцяв…

— Гори воно вогнем Мунарін! — злостиво вилаявся Морвес. Вені на його скронях надулись, очі почервоніли як і власне саме обличчя. — Байдуже, що він там тобі обіцяв, ти відмовишся!

— Ні, — спокій й твердо вимовив Адріан, дивлячись прямим поглядом на батька.

— Не можна! Я забороняю тобі!

— Я не в  тому віці, що мені щось забороняти, — і знову льодяний спокій. — Я сяду на трон поруч із Сільсією. І разом наше правління…

— Дурень! Не буде ніякого правління! — шкіра Морвеса вкрилась льодяними мурахами. — Вона... Вона твоя сестра.

Адріан відчув, як його серце зупинилося на мить. Він різко підвівся з місця, відчуваючи, як його серце зупинилося на мить. Він стояв нерухомо, ніби паралізований, і дивився на батька, не вірячи своїм вухам. Його очі широко розкрилися, німий подив віддзеркалювався в його очах. У голові все змішалося, думки крутнулися, але не складалися в єдиний логічний ланцюжок. Руки злегка затремтіли, і він машинально стиснув кулаки, намагаючись заспокоїтися, але внутрішній хаос не давав спокою.

Його обличчя бліднішало, а погляд був спрямований кудись вдалечінь, ніби він намагався знайти відповіді в порожнечі кімнати. Даерон-молодший відчував, як світ навколо нього розсипається на шматки. Кожне промовлене слово батька були наче удар обухом по голові. Серце шалено билосяя, немов намагаючись надолужити зупинку, а в скронях гупотіла кров.

Зробивши кілька кроків назад, Адріан ледве втримався на ногах, шукаючи опори. Він знову подивився на батька, шукаючи в його очах підтвердження, що це все жахлива брехня, чергова спроба його переманити на свій бік. Та чим довше він дивився на батька, ти більше сувора реальність його наздоганяла.

— Ти кажеш... що Сільсія моя сестра? — нарешті зумів вимовити він, кожне слово давалося йому з величезною важкістю,я кий відмовлявся слухатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍