АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

- Якщо хочеш, можемо туди проїхатися, - Пола теж вирішила не акцентувати увагу на непередбаченому інциденті.

Райдужний сад - видовище, дійсно, незабутнє. Розкішні арки довгим тунелем суцвіть блакитних, білих і лілових гліциній ведуть до кришталевого озера, огортаючи неймовірним ароматом. Чути тільки щебет птахів і шурхіт циркулюючої води. Крізь густі цвітіння подекуди пробиваються тонкі промені сонця. Йди далі і побачиш неймовірне втілення талановитого архітектора. Фонтан. Він гіпнотизує. Безперервні метаморфози танцюючих струменів. Бризки приймають форму коня, дельфіна, слона, тигра, птаха, вовка, людини. Гра відблисків. Жива стихія. На це можна дивитися вічно. Так само, як і невпинно слухати плескіт води. І нарешті, сама веселка. Оптична ілюзія. Здається, вона близько настільки, що можна зловити її рукою, але обов’язково вислизає при найменшому наближенні. А ще тут багато великих строкатих ручних метеликів. Вони без остраху можуть спокійно сісти вам на одяг або волосся. Надихаюча краса. Чарівна легкість. Дивовижне створіння.

Пола колись замислювалася над їхньою поведінкою. Коли вона забрела сюди в пошуках приємного місця для читання, один з метеликів сів їй просто на руку. Сміливість чи необачність? Вони вірять людям, бо їх ніхто не кривдив. Вони не знають, що може бути поганого. Тому такі довірливі й допитливі. Прості й відкриті.

Їй згадався Ліам. Його сьогоднішня поведінка. Його вчинки загалом. Його ставлення до неї. Пола побачила свою схожість із цими метеликами. Довіряє. Відкривається. Не боїться підлітати занадто близько. І навіть готова обпектися. Шкода тільки, що це даремно.

Рей, не відриваючи захопленого погляду, присів на одну з лавок-акваріумів.

- Це... Дуже... Вражає.

- Я бачу, - усміхнулася Пола його реакції.

- Справді. Я ніколи не бачив нічого навіть приблизно схожого. Це частинка якогось іншого світу. Як і все це місто.

Рей уважно подивився на Полу.

- Що тебе хвилює?

- Нічого. Просто згадалася історія однієї думки.

- Можна? - Рей обережно й повільно потягнувся до губ співрозмовниці. Поцілунок. Ніжний і приємний. І перший у її житті. Як це не дивно. Але Рею про це необов'язково знати. Все так, як вона і хотіла. Тільки з іншою людиною.

- Скільки в тебе вій? - Рей, як завжди, намагається відволікати увагу від незручних моментів.

- Зранку стало на одну менше, ніж було вчора.

- Ти тому сумуєш?

- Можливо. Ми більше не друзі?

- Ну, або друзі, які іноді цілуються. Як тобі такий варіант?

- Підходить.

- Тікаємо звідси?

Пробіжка назад тунелем, наздоганялки на велосипедах, багато сміху і ... найсмачніші кекси в кафе міс Паркер.

- З чого вона їх робить?

- "Багато любові і трохи тіста", - процитувала Пола авторку цих ласощів.

- Від них неможливо відірватися! - вихваляв Рей кулінарні таланти господині кав'ярні.

- Це точно, - Пола запивала кекси трав'яним чаєм.

- Я передчуваю, мені буде нестерпно важко їхати звідси. А хочеш, завтра відвідаємо кіно? Я бачив місцевий кінотеатр. Під відкритим небом. Дуже класно.

- Давай.

- Або на озеро. Плавати вмієш?

- А ти хочеш мене рятувати?

- Якщо знадобиться. Але краще без таких пригод. Значить, кіно?

- Домовилися, - посміхнулася Пола. - Тебе так просто не позбудешся, вірно?

- Вгадала, - усміхнувся Рей.

Добре минув час. Добре минула прогулянка. Добре, що минув поганий настрій. І ввечері Пола, навантаживши повний пакет у продуктовому магазині, не поспішаючи підходила до будинку. Чим зайняти себе ввечері?

Вона трохи сповільнила крок, коли побачила на ґанку свого будинку якусь людину. Тільки не...

- Як побачення? - поцікавився Ліам.

- Що ти тут робиш? - Пола не могла зрозуміти, вона була рада чи зовсім не рада такій зустрічі.

- Сиджу. Не бачиш?

- Саме тому й питаю. Бо бачу, що ти сидиш у мене на сходах. Більше присісти ніде було?

- Мене хвилює запитання, і я його тобі поставив. Повторю: як пройшло побачення?

- Таке відчуття, що для тебе це життєво важливо, - дівчина обійшла гостя, відчинила двері і, поклавши пакет із продуктами на стіл, пройшла до своєї кімнати.

Ліам пішов за нею.

- Ти не відповіла.

- Ти теж.

- Ти про що? - не зрозумів однокурсник.

- Удень я запитувала, що з твоєю рукою, - Пола сіла на своє ліжко.

- Я пам'ятаю. Тобі це необов'язково знати, - хлопець зачинив двері і сів поруч. - Яке в тебе ставлення до цього Рея Сандерса?

- Відповідь за відповідь. Що з зап'ястям?