АнєчкаLB - Ангедонія, АнєчкаLB

- Змагання на витривалість. Кажуть, то був гострий затискач. Що ж. Може бути.

- Навіщо ти це робиш?

- Я відповів на твоє запитання. Твоя черга. Що відчуваєш до Рея Сандерса?

- З ним приємно бути поруч.

- А зі мною?

- А з тобою я хочу, щоб було приємно бути поруч. Тільки ти робиш усе можливе, щоб цього не допустити.

- І у вас із ним серйозно?

- Не знаю.

- А як це дізнатися? Якщо я зроблю так? - Ліам присів перед дівчиною навпочіпки і поклав руки на її стегна.

Змішані почуття. Змішані думки. ВІН перед нею майже на колінах, дивиться в очі й запитує, хто для неї важливіший. Хіба у світі є ще щось, крім цього? Ймовірно, все навколо розчинилося і нічого більше не існує.

- Допоки ще не знаю.

- А якщо далі? - він розстебнув її джинси.

Пола мовчала. І зовсім забула, про що він узагалі запитував. А він із викликом дивиться в її очі й чекає хоч якогось спротиву. Вона - продовження.

- Лягай.

Дівчина, немов загіпнотизована, слухняно виконала наказ. Ліам узявся за пояс її штанів і повільно потягнув униз.

- Я вже знаю відповідь на своє запитання, - він підвівся і вийшов із кімнати.

Окей. Почну ще один день. Що буде цього разу?

Пола встала з ліжка і ввімкнула музику.

- Де мій улюблений меломан? - двері кімнати відчинилися і...

- Мама!

Пола накинулася на жінку з обіймами. Такими, на які здатні тільки діти. Безкорисливими. Чистими. Міцними.

- Я теж за тобою дуже скучила, маленька моя!

- Джудіт, Пола вже не така маленька, як ми з тобою вважаємо, - батько теж увійшов до кімнати. - Якби ти знала, скільки в неї залицяльників.

- Зовсім не багато, - усміхалася дівчина.

- Розкажеш мені про них? Хто найкрасивіший, а хто - турботливий? - мама з цікавістю розглядала доньку. Немов її багато років не було вдома.

- Тато жартує. У мене навіть хлопця немає. Просто бачуся час від часу зі знайомими.

- Я все-все хочу знати. Я страшенно скучила! - мама міцно обіймала донечку.

- Я сильніше.

І день пройшов ось так. З батьками. З розмовами. З меланхолією.

І вечір. Пола одягла легку зелену сукню і босоніжки на підборах. Сьогодні дуже хочеться мати гарний вигляд. І Рей, як завжди, пунктуальний.

- Привіт, - гостя зустріла сяюча усмішка Поли.

- Ух ти! Дуже гарно, - юнак з неприхованим інтересом розглядав дівчину.

- Тому що сьогодні прекрасний день. Прекрасні події і прекрасний настрій.

На порозі з'явилася мама:

- А можна і мені познайомитися з цим цікавим молодим чоловіком?

- Звісно. Мам, це Рей Сандерс. А це моя мама - Джудіт, - познайомила Пола.

- Дуже приємно, місіс Пітерсон, - відповів хлопець.

- Можна просто Джудіт. І мені теж дуже приємно. Ви поспішаєте? Може, завітаєте до нас на чай?

- Ми збиралися в кіно. Невдовзі початок сеансу. Краще, іншим разом, - Пола поцілувала маму в щоку і спустилася зі сходів.

- Гарного вечора, - Джудіт милувалася красивою парою. Коли донька встигла подорослішати?

Пола і Рей вийшли на дорогу.

- Пішки? - поцікавився хлопець.

- Можна.

- Знаєш, у мене на роботі було кілька вільних хвилин, і я зробив тобі ось це, - Рей витягнув із кишені браслет і протягнув його своїй супутниці. Прикраса була сплетена із кількох видів оббивної тканини. Оригінально. Приємно. А він милий. І Рей, і браслет.

- Дякую. Дуже симпатичний, - Пола роздивлялася подарунок на руці. - У нас ще є час на кекси міс Паркер?

- Ну, якщо ми їх будемо ковтати, як кити, то можна встигнути поглинути кілька. Як книга? Прочитала?

- Я вже не вперше її читаю. Це моя улюблена.

- Що в ній такого особливого?

- О! Все. Там особлива атмосфера. Це як місце, в яке завжди хочеться повертатися. Ті почуття, які циклічно хочеться відчувати. І той світ, з якого не хочеться йти. І сам головний герой! У нього не можна не закохатися. Ну, наскільки це можливо для вигаданого персонажа. Його думки. Його вчинки. Його професія. "Ходити по хмаринках, залишаючи на них свої сліди". Яка твоя улюблена книжка?

- Ще не знаю. Чимало подобається. Але не до божевілля.

Рей непомітно посеред розмови акуратно взяв Полу за руку:

- Ти не проти?

- Напевно, ні.

Прогулюючись, тримаючись за руки, підтримуючи захопливу бесіду про подорожі, вони дійшли до кафе з найсмачнішими кексами у світі. Треба ж, скільки людей тут сьогодні! Кафе переповнене. Супутники сіли за барну стійку і замовили чай із кексами. Господиня привітна й усміхнена, як завжди.