astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Тоді така нагода випала лише кільком його товаришам по команді і після перегонів усі вони були не найкращої думки про своїх суперників. Зазвичай, ті змагалися «брудно». А тепер, йому самому вимушено доведеться стати частиною команди космічних гонщиків, яка мала погану репутацію та кілька дискваліфікацій.

З такими тривожними думками у голові та у зіпсованому одязі Курт незчувся, коли рейсовий зореліт дістався до планетоїда Луна-202. До тями його привів писклявий голос однієї з стюардес, який сповіщав про прибуття. Коли хлопець глянув в ілюмінатор, то побачив округлий та непрозорий бік об’єкту.

 Світло-сіра оболонка з кількома довгими вертикальними смугами прозорих вікон виглядала не похмуро, але й і не привабливо. Це був стандартний штучний об’єкт вагою у кілька трильйонів мегатонн і майже нічим не відрізнявся від інших сферичних планетоїдів Астрополіса. Нещодавно, він покинув схожий.

Та, без сумніву, на Луні-202 так само вирувало життя, як і на Альбасисі-109, де залишилася його родина. На мить згадавши про змученого хворобою свого молодшого брата, Курт встав з крісла, дістав свій багаж і разом з іншими пасажирами впевнено пішов до виходу з каюти.

Зовсім скоро хлопець опинився у одному з коридорів стикувального шлюзу космічного порту даного планетоїда і його блукаючий погляд мимоволі зупинився на такому ж самому прозорому коридорі з цілим натовпом пасажирів усередині. Він гадки не мав звідки всі вони прибули і який зореліт доставив їх сюди. Але раптом його увагу привернула височенна молода білявка, яка явно виділялася на тлі сірого натовпу.

Можливо і те, що хлопець звернув на неї свою увагу лише тому, що вона якось дивно рухалася. Здавалося, ніби їй важко було йти, адже вона постійно хапалась за прозорі стінки коридору та незграбно штурхала пасажирів. Деякі з них штурхали її у відповідь, а інші – щось кричали, при цьому грізно жестикулюючи. Дівчина була не то хвора, не то п’яна, але з’ясувати це йому не вдалося, оскільки щільний натовп, який поспішав до виходу, швидко виштовхав його уперед.

Таким чином високий силует дівчини залишився десь далеко позаду, а Курт згадав, що поспішає на зустріч з роботодавцем. Десь у великій залі очікування місцевого космічного порту хлопця повинен був зустріти його представник. Виходячи з шлюзу він почав роззиратися у різні боки, шукаючи поглядом людину з потрібною голографічною табличкою у руках.

Через лічені хвилини така знайшлася серед натовпу зустрічаючих. Як виявилось, високий хлопчина перший побачив його і сам підійшов.

- Пане Метьюз, Його Ясновельможність, граф Віктор ікт Раук, очікує Вас у своїх апартаментах, - почув Курт приємний голос юнака. Той дивився на нього зверху вниз і після невеликої паузи вирішив представитися: - Я – Еміль Верньє, особистий помічник Його Ясновельможності на Луні-202.

- Радий знайомству, - промовив Курт і потиснув руку своєму супровіднику. – Сподіваюсь, що я не спізнився і ти недовго чекав мого прибуття.

- Ні, граф очікує Вас, але нам варто поквапитися, оскільки у нього іще є дуже термінова справа на сусідньому планетоїді і він скоро має відбути туди.

- Гаразд, Емілю, ходімо, - промовив Курт і рушив слідом за хлопцем, який швидко прямував до свого глайдера.

Зовсім скоро вони опинилися на стоянці для малого стратосферного транспорту. Курт з цікавістю оглянувся у різні боки, а коли побачив свого супровідника біля дорогого чорного глайдера, то відразу ж рушив до нього. Еміль швидко зайняв місце пілота і жестом запросив Курта сісти на сусіднє сидіння.

«Доволі прибуткова «контора» вирішила «пригріти» мене…» - подумав хлопець і сів у глайдер.

Потім, юний пілот натиснув на важіль і вони нарешті рушили з місця. Якийсь час Курт мовчки спостерігав за хлопчиною. На його думку, той виявився якимось вже занадто спокійним, хоча керував своїм транспортним засобом доволі вправно. Можна було сказати, навіть дещо агресивно. Усе це видавало його навички пілота-гонщика.

Курта вводили в оману лише високий зріст та ідеальна постава хлопця. Здавалося, що той займався балетом чи грою на фортепіано, а не перегонами. Він ще раз уважно глянув на його зосереджене обличчя, риси якого були приємними. Темно-карі очі ні на секунду не втрачали пильності.

Коли ж нарешті він відірвав свою увагу від юного пілота і глянув в тонований ілюмінатор, то зрозумів, що опинився на мало заселеному планетоїді. Житлових масивів тут теж було мало і за хвилину вони зникли з його поля зору. Натомість, показалися штучні утворення, які імітували схили гір та скелі.

Де-не-де виднілися невеликі групки будиночків, які були розкидані по великій засніженій території. Усе це нагадувало йому гірськолижну туристичну базу. Коли ж у його полі зору опинилася довжелезна канатна дорога, то він упевнився у цьому остаточно. Ще у дитинстві, на схожій базі відпочинку він був разом з своїми батьками.

Але Курту важко було збагнути, який стосунок мала ця туристична база до нього та команди космічних гонщиків «BLACK ARMADA». Хоча, тут міг відпочивати його роботодавець, але він чув, що той був дуже зайнятою людиною… Якщо ж він тут не мешкає, тоді чому запропонував зустрітися у такій «глушині».

- Що це за місце? – насторожився Курт.

- Туристична база для любителів зимового відпочинку та тренування спортсменів гірськолижників, - відповів Еміль без будь яких емоцій у голосі та на обличчі. А потім, після невеликої паузи, так само без емоційно додав: - Тут базується наша команда - «BLACK ARMADA».

- Дивно… - промовив тихо Курт і знизав плечима. – А чому не в місті?

- Не знаю, - відверто відповів хлопець. – Це – рішення Його Ясновельможності. Він – власник команди, тому ніхто з нас йому не суперечить. Хоча, змушений погодитися з Вами, пане Метьюз, мешкати у місті було б набагато веселіше…

- Доволі вдала імітація гірського схилу. Схожі пейзажі я бачив на Землі, коли ще був дитиною, - раптом зауважив Курт, продовжуючи вдивлятись у краєвид. Щоб трохи заспокоїтись, він вирішив змінити тему розмови і таким чином відволіктися від тривожних думок. – Це справді засніжений схил… та й світильників не помітно…