astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Ніхто, будь певен у цьому.

- Ти не обманюєш мене?

- Ні, твої товариші з групи, які тоді були з тобою – здорові і зараз збирають кошти на твоє лікування. Тому, тепер ти змушений боротися за життя, хоча б з поваги до їхніх зусиль.

- Гаразд… я буду… - важко видихнув Крістан.

- Пане Метьюз, Ваш брат дуже втомлений, тому Вам варто залишити палату негайно, - промовила сувора медсестра, яка з’явилась наче нізвідки.

- Бувай, брате, скоро побачимось… Тримайся, - тихо прошепотів Крістіану на вухо Курт. А потім додав: - Відпочивай і ні про що не хвилюйся.

- Я спробую… Бувай і ти, брате… бережи себе… - прошепотів хлопчина і заплющив свої мутні блакитні очі.

- Все, годі! – медсестра була категорична. – Негайно залиште палату.

- Добре, пані, - промовив Курт і неохоче вийшов у коридор. Крізь прозоре захисне скло, він востаннє глянув на молодшого брата, а потім рушив до вестибюлю. Там могли бути його батьки. Перед тим, як покинути планетоїд, він хотів попрощатися з ними.

Насправді, Курт вже давно був готовий до відльоту: усі необхідні речі та документи він спакував у валізи іще заздалегідь. Тому, тепер лише залишалось попрощатись з рідними і дочекатися рейсового зорельота, який мав доставити його до місця призначення – такого собі, планетоїда Луна-202. Потім, йому потрібно було дістатися до туристичної бази з такою ж назвою.

На жаль, він майже нічого не знав про це місце, а через проблеми, які мав, не здогадався поцікавитися новим об’єктом свого проживання. Єдине, що повідомив йому робот-оператор з відділу кадрів, то це те, що поряд з планетоїдом знаходиться малий трек для перегонів. Взагалі, це все, що йому тоді потрібно було знати.

Коли мати трохи заспокоїлася, Курт попрощався з нею та батьком і відразу ж з поспіхом вирушив до місцевого космічного порту. Оскільки, через безрезультатні благання матері залишитися, прощання трохи затягнулося, то хлопець останнім встиг заскочити до стикувального шлюзу рейсового зорельота.

З спринтерською швидкістю за лічені секунди Курт пробіг по ньому, після чого з розгону заскочив усередину приміщення загальної палуби. Невдоволено скрививши губи, стюардеса провела його до потрібної каюти і примусила сплатити штраф за надмірну вагу багажу.

Чомусь він вирішив, що космічне судно «Ассирія» буде належати до зорельотів далекого космосу і швидко та з комфортом доставить його до місця призначення, а маса його валіз там буде у межах норми. Та, на жаль, це було не так.

Вочевидь, новий роботодавець вирішив зекономити на вартості квитка, тому розщедрився лише на місцеву «бляшанку» близького космосу, тісний борт якої завжди літав переповнений пасажирами з одного кінця Астрополіса у інший. Тому сподіватися на швидку та спокійну подорож не варто було.

Коли ж Курт глянув на своїх сусідів по каюті, то впевнився в цьому остаточно: місцеві гуляки, у кількості шістьох чоловік, вже розпочали святкувати свій відліт на туристичну базу «Луна-202». Ще до старту вони встигли так «розійтися», що стюардеса ледь змогла їх умовити зайняти свої місця та пристебнутися.

Та вгамувалися хлопці ненадовго. Після старту знову розпочалися п’яні співи, а іще згодом – танці. Коли ж добре захмеліла компанія розповзлася по всій каюті, то інші пасажири, які були обурені такою поведінкою, почали скаржитися головному борт провіднику. Та його погрози висадити гуляк у першому ж космічному порту найближчого планетоїда ніяк на них не подіяла.

Але на цьому увесь жах нетривалої подорожі не скінчився. Не встиг зореліт здійснити першу зупинку, як одного з гуляк почало нудити. Ще згодом те ж сталося і з двома іншими його товаришами по чарці. Через це тісна каюта вмить перетворилася на смітник, а інші її пасажири почали лютувати.

- Зачиніть цих клятих п’яниць десь у ізоляторі або викиньте у відкритий космос! Цей жах неможливо терпіти! – репетувала одна з літніх пасажирок десь з-за спини Курта.

- Ви що, знущаєтеся?! – поряд лементував її чоловік.

«Ні, це – якесь божевілля…» - подумав Курт і важко зітхнув, після чого чергова порція смердючого блювотиння полетіла прямо на його брюки. Його «позеленілого» від випитого заздалегідь сумнівної якості міцного алкоголю сусіда жахливо нудило і розлючений хлопець насилу відсунув його від себе. А потім закотив очі і простогнав: - А щоб тобі…

Наступної миті до каюти забігли охоронці у супроводі бортового медика та роботів-прибиральників і розпочалася нова метушня. Гуляк швидко скрутили дебелі чоловіки в сіро-зеленій уніформі і за лічені хвилини виволокли з каюти. Медик поспішив слідом за ними, а пасажири нарешті змогли видихнути з полегшенням.

Потім почалося інтенсивне прибирання: роботи гуділи та дзижчали, наводячи скрізь лад та чистоту. Один з них навіть спробував частково відчистити одяг Курта, але доволі невдало – жовтувато-білі плями залишилися. Розуміючи, що нічого більше вдіяти не можна, він важко зітхнув. Йому дуже не хотілося з’являтися перед своїм новим роботодавцем у такому вигляді, адже часу на те, щоб переодягнутися, у нього теж не буде.

Власник команди «BLACK ARMADA» виявився дуже зайнятою людиною і його робочий день був розписаний по хвилинах, тому часу на очікування він не мав. Також, Курт навіть не уявляв, як той виглядає і знав лише, що він – аристократ з планети Румона, такий собі, граф Віктор ікт Раук.

І все ж таки, хлопець хвилювався перед зустріччю з ним, оскільки раніше ніколи не спілкувався з аристократами і не знав як поводитися у їх присутності. Зазвичай, доля зіштовхувала його з собі подібними – простими людьми та гуманоїдами з різних планет, які не мали нічого спільного з представниками еліти Всесвітнього суспільства.

Також, він непокоївся через те, як сприйме його нова команда, адже про неї ходили цілі легенди. Коли ж Курт іще перебував у складі колишньої своєї команди, то ні з ким з представників «BLACK ARMADA», йому не доводилося змагатися.