Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

Костянтин зітхнув, нахилився й підхопив її на руки. Ярина скосила на нього насуплений погляд:

— Постав мене. Я важка.

— Щоб ти десь тут підхопила грибок та притягнула його до моєї машини?

Вона фиркнула й поморщилась:

— Я можу й пішки дійти додому. 

Ліфт відчинився й Костянтин заніс її всередину:

— В такому вигляді? Дуже сумніваюсь. Натисни на перший поверх. 

В машині він всадив Ярину позаду, щоб вона могла лягти, якщо раптом запаморочиться в голові чи просто стане погано.

— Якщо хочеш, — Костянтин вивів автомобіль з території житлового комплексу, — можеш залишитися у мене.

Вона на нього подивилась так, ніби він пропонував щонайменше повернутися до клініки, де її ледве не зарізали.

— Ні, дякую. Я хочу додому. 

Годі з неї харизматичних чоловіків з кримінальним буденням. Життя на самоті не таке вже й страшне, якщо порівнювати з небезпекою, на яку вони всі її наражали. 

— Гаразд, — Костянтин з розумінням кивнув й не став наполягати.

Він довіз її додому й на руках поніс до під'їзду. На щастя, ліфт працював й навіть не зупинився між поверхами. Біля квартири Ярини їх зустрів Сергій, який одразу пообіцяв:

— Я знаю про все, що сталося. Не хвилюйся. Я залишусь з тобою.

— Схоже, що мені недостатньо погано? — пробурчала втомлена Ярина, коли Костянтин заніс її до квартири й поставив на землю.

— Схоже, що тебе викрали з твоєї квартири, коли ти залишилась сама.

— Роби, що хочеш, — вона відмахнулась від нього й попрямувала до ванної кімнати. Живіт болів сильніше за поперек. 

— Не проти, якщо я залишусь ненадовго? — обережно уточнив Костянтин.

— Ми могли б випити чаю, — підтримав цю ідею Сергій.

Ярина кинула на них приречений погляд:

— Робіть, що хочете, — після чого замкнула двері, скинула простирадло й залізла до ванної. 

Відтоді минуло кілька нудних днів. Марію відпустили з лікарні додому. Вона пам'ятала, що на виставці їй стало погано, через що вона вийшла подихати повітрям. Але що було далі — ніби в тумані. Лікарі вважали, що снодійне потрапило в кров з напоями, машина виявилась краденою, а камери не зафіксували обличчя викрадача — лише на одному записі вгадувався чоловічий силует. 

Здавалося, життя повернулось до буденності, якщо не враховувати активну взаємодію Андрія з органами правопорядку. В усьому іншому доводилось продовжувати сіре життя, в якому треба прокидатися, готувати їжу та щось робити з квартирою.

Сергій залишався ці дні з Яриною. Він допоміг зібрати та пересунути меблі та навіть поклеїти нові шпалери у кімнаті. 

В п'ятницю зранку Сергій зібрав рюкзак та попередив, що повернеться за кілька днів. Також, запропонував Ярині перебратися до його кімнати й пожити разом з Андрієм та Марією заради безпеки. Вона пообіцяла подумати.

Ярина була впевнена, що Сергій полетів разом з Катериною до Мілану. Але близько п'ятої вечора він повернувся у жахливому настрої. Рюкзак полетів в кінець коридору. Якби Ярина не затрималася на кухні, щоб взяти печиво, цей багаж збив би її з ніг. 

— Щось сталося? — вона відставила чашку, щоб не пролити кип'яток.

— Кляті бортпровідники не хотіли випускати з літака, — він скинув взуття та попрямував до ванної. 

Це ж як треба було посваритися в салоні літака, щоб аж зійти з нього?

Ярина хотіла запропонувати йому чаю чи якусь допомогу, коли на смартфон надійшло повідомлення в соцмережі, де вона час від часу реагувала на сториз та фотографії Катерини, а також обмінювалась мемами.

«Привіт! Ми посварилися з Сергієм. Можеш, будь ласка, вийти на хвилину до під'їзду? Тільки Сергію не кажи, що я писала»

Вона розгублено потерла підборіддя. Що Катерина могла від неї хотіти? Можливо, щось передати Сергію? Але вона могла просто зайти… 

Ярина взяла два пакети зі сміттям, стосовно яких сперечалась з Сергієм всі ці три дні. 

— Я винесу сміття!

Він підозріло визирнув з-за дверей ванної кімнати:

— Чому?

— Тому що тут вже мухи літають.

На жаль, гірка правда.

— І що?

— Якщо не хочеш, щоб я його виносила, можеш винести сам.

— Та ні, — Сергій відмахнувся. — Іди.

Такій великодушності можна тільки позаздрити. 

Вона спустилась й дійсно пішла до баків зі сміттям. Ярина викинула два пакети, пройшлась вздовж будинку, але Катерини ніде не було. Але ближче до арки в'їзду у двір стояла сіра машина. 

Можливо, це вже параноя, але… Що, як їй писала не Катерина?

Ярина розвернулась та поспішила до під'їзду. 

— Ярино! Зачекайте, — вона збентежено обернулась на знайомий голос. Чоловічий. — Ви пам'ятаєте мене?