Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

Ма висмикнула руку з долонь Талавіра й пильно подивилася на Азіза-бабу. —

Це ти був тим кіммеринцем, із яким Мамай бачився напередодні Спалахів? Але

чому? Коли і як ви познайомилися? — Очі лікарки палали, але все, чого вона

домоглася, — це чергове знизування плечима.

— Я чильтани, — видихнув клуб диму Азіз-баба. — Мамай теж був одним

із нас, хоч того й не усвідомлював. Він прийшов до мене в сни й попросив

віддати Золоту Колиску. І я віддав. Бо вже бачив, що саме так зроблю. Азіз-баба

іноді бачить майбутнє.

Старий підняв блискучі темні окуляри на Талавіра, немов остання фраза

стосувалася насамперед його. Григоренко-другий кивнув. І Талавір зрозумів, що

все вирішено. Якщо амазонки чи дочки Албасти були воїнством Діви, то Армія

потвор беззастережно вірила в Бога Спалахів. А зараз Азіз-баба натякнув, що

смерть Талавіра та джадала була волею Мамая. Навіть Ма відсторонилася і

поринула у свої думки. Талавір був загрозою для життя її сина.

— Коли ви хочете провести цей ритуал? — Талавір побачив своє

відображення в окулярах старого — засолене змінене тіло — і подумав, що не

так уже й багато втрачає.

— Якомога швидше. Сьогодні світіння Йилдиз — час джадала. Хай що б

тобі казав цей Тарг, — нехай розмете пил навіть спогад про нього, — то брехня, облуда, личина джадала. Він та його сестра дуже давно мучать цей світ. Якщо ми

його не знищимо, то він зжере твоє тіло й звільниться. Може, уже сьогодні вночі.

Талавір подивився на захід, що вже почав червоніти. Азіз-баба витяг зі

складок халата довгого загнутого на кінці чорного ножа.

— Стійте! — щодуху закричав Бекир. Йому так і не вдалося прорватися

ближче до центру кола. — Дайте нам дорогу!

— Оці незмінені — діти Марка Дороша. Я тобі про них казав, — Болбочан

нахилився до Григоренка-другого.

Генерал дав знак пропустити дітей. За Бекиром та Чорною Коровою до

кола зайшли Ніязі й маленька Евге.

— Я мушу поговорити з Таргом, — випалив хлопець. — Як це зробити? —

останнє запитання він адресував Талавіру.

***

— Ніяк, — цього Талавір очікував найменше. — Я недаремно тримався від

тебе подалі. Не знаю, що ти чув, але Амага планувала отримати твоє тіло для

Тарга. Тож краще тобі до мене навіть не наближатися.

— Про що говорити з джадалом? Що за маячня? — в один голос

вигукнули амазонки й армійці.

Бекир щось намагався пояснювати. Кричав про духів дітей, яких зустрів у

ямі під зруйнованими бараками. Чорна Корова навіть пригрозила стрельнути

вогнем, якщо хлопцеві не дадуть зробити те, що він хоче. Але все це скидалося

на дитячі казки та затягування часу. Талавір знав, що для Ма безпека сина —

найважливіше. Він розвернувся, щоб пояснити їй, чому затію Бекира не варто

навіть обговорювати. Але вона його випередила:

— А це взагалі реально — щоб Бекир поговорив із Таргом?

— Ти що, не чула, що я сказав? Дух відьми полює на його тіло. Її очі

потемніли.

— Якщо Бекир упевнений, що це допоможе, я готова спробувати.

— Я не знаю, як це зробити. Вони ж у моїй голові.

Ма потерла обличчя, подивилася на свої долоні, не побачила кни, якою так

багато років натирала лоба, але все одно приклала два пальці до виїмки під шиєю, де дівовірки ставили цятку на знак пошани богині.

— Здається, я знаю: тогірек Діви.

— Але ж цей обряд лише для жінок? — згори донісся голос Гікії.

Талавір подумав, що кентавриха знову вимагатиме покарання за зазіхання

на священні жіночі традиції.

— Так і є, — неохоче визнав Григоренко-другий і подивився на Азіза-бабу, наче той мав їх розсудити.

— Ти віриш у тогірек Діви? — брови Талавіра здивовано насупилися.

— Віриш не віриш, яке це має значення? Частинки суєру пов’язані між

собою. Найкращий приклад, як це працює, — манкури й бакаси. Мамай описав

теорію, як це можна використати. Це все викладено в «Сказаннях Іфігенії

Кіммерицької». У моєму звіті, — нетерпляче відмахнулася Ма. Вона не знала, як

пояснити цим людям очевидне для себе. — Повірте, суєру байдуже, якої ми статі.

Йилдиз сходить на світанку. У нас є час спробувати поєднати ваші свідомості.

— То що скажеш, Азізе-бабо? — знову звернувся до старого Григоренко-другий.

Легені чильтани забулькотіли. Талавір подумав,

що він наполягатиме на його смерті. Але Азіз-баба вкотре стенув плечима.

— Потрібен юшан, багато юшану.

У гурті засміялися. Наркотик був майже в усіх. Азіз-баба кивнув своїм

жінкам. Тітка Фат неохоче дістала з-під паранджі невелику скриньку, відкрила й

пустила колом. Кожен всипав до неї свою дрібку порошку. Коли скринька

наповнилася і повернулася до Азіза-баби, старий витяг мішечок — на червону

гірку впали звичайні білі кришталики солі.

— Цього вистачить, — сказав Азіз-баба, протягуючи Бекиру скриньку. —

Тільки юшан має бути свіжим, наче щойно зірваним.

— Що за ігри, старий? Де нам узяти живий юшан? Останній ми

використали в битві, — гнівно запитала Гікія.

Але по тому, як Ма подивилася на сина, Талавір зрозумів, що вона знає

відповідь.

— Немає нічого легшого. Покажи їм, Бекире, — аж підстрибнув Ніязі.

Бекир обережно торкнувся порошку. Спершу нічого не відбувалося, а

потім від його пальця наче розбіглися хвилі. Юшан заворушився, змінив колір —

і повітря наповнив пряний аромат.

«Жайчи — той, хто вміє говорити з рослинами», — побожно зашепотіли

амазонки.

Григоренко-другий наказав розпалити вогнище, щоб усім було видно, що

відбувається. Талавір та Бекир стали в центрі людського кола.

— Добре, що нам треба зробити? Наїстися юшану, узятися за руки, заспівати гімн?