Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

— Це схоже на уривок із газети чи агітки, я не пам’ятаю правильне слово.

— Ніязі першим подивився на шматочок паперу й передав його Бекиру. —

Можеш прочитати?

— Я бачив такі букви в юрті Азіза-баби, але це давня мова. Нею говорили

на материку до війни й до Спалахів. — Бекир показав папірець Евге, але мала

лише похитала головою. — Я знаю, хто може допомогти.

Очі Чорної Корови світилися такою надією, що він тільки зітхнув.

— Нам доведеться прорватися до Азіза-баби.

— Ти хочеш сказати, старий, що в цьому засоленому джадал із пророцтва?

Той, що знищить світ? І тому ми маємо його вбити? — гнівно запитала Гікія, показуючи на Талавіра. Вона єдина залишилася стояти. Інші розсілися довкола

Азіза-баби й тепер крутили головами, щоб не потрапити під нервовий спис

королеви амазонок.

— Це правда? — запитала Ма в Талавіра. Зі складеними за спиною

крилами вона нагадувала насуплену гірську орлицю. Усі очі прикипіли до нього, наче після падіння Матері Вітрів він був найбільшою загрозою для Дешту.

Талавір не хотів, щоб Ма саме так дізналася про духів у його тілі, але тепер було

пізно.— Не тільки джадал. У моїй голові два духи. Кровожерливу відьму Амагу

я підчепив на кургані Кара-Меркит, інший називає себе Таргом. Він приєднався

до нашої милої компанії після того, як я зайшов до будинку Сєрова.

— І ти що, весь час чув їхні голоси?

Талавір не зрозумів, чого більше було в інтонаціях Ма — співчуття чи

недовіри.

— Тільки Амагу. Але після того, як упала Мати

Вітрів, і вона нарешті замовкла. — Талавір подумав, що не може пригадати, коли востаннє чув скрипучий голос відьми. Точно до того, як вони із Чорною

Коровою всілися на Сімурга. Можливо, духи його залишили? Ця думка була

наївною, але, сидячи поряд із Ма, він так хотів вірити в щасливий фінал.

— Вони досі там, — зруйнував усі його мрії Азіз-баба. Вузлуватим

пальцем він показав на голову Талавіра. — Я думав, Албасти тебе від них

звільнить.

Сам старий відправив по нього Гуль, що зрештою і вивела на Албасти. Але

звідки Азіз-баба міг знати, що йому знадобиться саме до неї? Про це Талавіру

сказала Амага в темній кімнаті його свідомості. Талавір із подивом розвернувся

до старого. А той, мов нічого й не було, стенув худими плечима.

— Я чильтани. Іноді бачу те, що має статися. Звісно, не так, як мій учитель, нехай благословить його Бог Спалахів і змішає прах зі своїм сім’ям —

благословенним суєром, нехай оточить гуріями в солодкому джанаті…

— Тоді ти мав знати ціну звільнення від духів, — обірвав Азіза-бабу

Талавір. Він не знав, що й думати. Старійшина називав себе вчителем, любив

дітей і при тому вирішив порятувати Талавіра шляхом передачі духів іншій

дитині.— Про що він? — запитала Ма в старого. Однак Азіз-баба й не збирався

відповідати, лише втягнув нову порцію дихальної суміші й закашлявся так, що

одній із невісток довелося стукнути його в груди.

— Кажи, — крізь міцно стиснуті зуби просипіла Ма, і Талавір побачив, як

зціплені її кулаки. Шипи на складених крилах загрозливо сіпнулися. Між

лікаркою та Азізом-бабою були свої незакриті рахунки.

— Амага вимагала, щоб Албасти знайшла тіло дитини для Тарга. Щоб той

міг відродитися. Але таке переселення стерло б особистість дитини. Убило б її. В

ідеалі це мав би бути хлопчик, — останнє слово Талавір вимовив так повільно, що в Ма не залишилося сумнівів. Йому довелося обхопити її за стан, коли вона

рвучко потягнулася до Азіза-баби.

— Ти хотів переселити джадала в Бекира?! — закричала Ма. — От для

кого ти його беріг?

Армійці заворушилися. Генерал Григоренко-другий закричав, що треба

дати старому закінчити. До кола підійшли діти.

— Я на це не погодився і цього не дозволю. Жодна дитина не отримає цих,

— Талавір постукав себе по лобі й розвернув Ма до себе. — Я і так помру. Мене

вбиває отрута Тарга. Скоро він не зможе її стримувати й остаточно

перетвориться на джадала. Ми розмовляли лише раз, і він попросив… — Талавір

зробив паузу й ледь помітно всміхнувся. Якщо Амага його досі чує, для неї це

буде неприємною новиною. — Тарг попросив, щоб я його вбив. Звільнив від

огидної сестриці й не менш огидного напівжиття. Навіть «живе м’ясо» зрештою

здихає, і тільки безтілесний дух ніяк не може впокоїтися. Мені навіть стало його

шкода. Але, знаєш, — Талавір потер золоту бляшку, наче востаннє намагався

щось вигадати, — я так і не знайшов способу. Якщо старий думає, що, знищивши мене, упокоїть і джадала, я згодний.

— Як ти можеш довіряти Азізу-бабі? Я бачила, що він зробив із дитиною

онуки Сєрова, з Мамаєм! Він хотів його вбити, щоб отримати силу Золотої

Колиски. Але й це йому не вдалося. А коли Мамай став учнем Зорга, а потім

очільником Матері Вітрів, саме Азіз-баба віддав йому Золоту Колиску.

Підвівся генерал Григоренко-другий. Тьмяно зблиснула залізна маска.

— Азіз-баба — чильтани. Так казав Григоренко-перший. Те, що цей

засолений — колишній Старший Брат, не причина його вбивати. Це правда. —

Залізна маска розвернувся до Ма, наче від неї залежало остаточне рішення. —

Григоренко-перший був Старшим Братом, був клинком Двобога. Він готувався

вбити Мамая, але не вбив. Він привів Азіза-бабу до Мамая. А коли Золота

Колиска вибухнула й переродила Мамая в Бога Спалахів, Григоренко-перший

отримав одкровення. І так створив Армію потвор. Якщо Григоренко-перший

вірив цьому старому, то й ми мусимо. Азіз-баба проведе ритуал, який уб’є

чоловіка, але й джадала.

— Марко Дорош мав убити Мамая, а натомість привів до нього тебе? —