Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

— Скільки вас тут мешкає? — спитав дівчину Фелікс.

- Дванадцять. – Лана помітила куди дивиться король і поспіхом додала. -  Цей годинник зробила наша родина.

''Родина'', Це слово гриміло в голові Фелікса, а всередині нього розлилося тепло, що швидко змінилися нестерпним болем. Його руки шалено пекли, але він не відводив їх від плеча дівчини. Голова паморочилася, його каламутило і вже почало здаватися, що ідея вилікувати всіх “людей зеленої води”, та ще й відновити всю землю, не така вже й здійсненна. Але він має спробувати, незважаючи ні на що. Він виправить помилки Батька.

Нарешті він відвів свої руки й зовсім знесилений поквапився вийти на свіже повітря. Дівчина здивовано оглядала свою нову руку.

У блаженній вуличній прохолоді йому полегшало, він пішов за будинок, в єдиний затишний куточок, де не було нікого з мешканців сірого будинку, і сів на лаву. Фелікс розтирав руки, щоб вони хоч трохи перестали пекти.

Немов за помахом чарівної палички, поруч з ним з'явився чоловік. Здається, він чекав тут короля з того часу, як Фелікс відчинив хвіртку, знав, що король затримається в цьому таємному куточку на перепочинок.

Трістан мовчав, а король навпроти хотів би багато чого сказати, але ледве мав сили говорити.

— Знаєш, мабуть, у мене ніколи й не було іншого друга, крім тебе, — нарешті сказав Фелікс.

— Ми завжди були нерівні, — відповів Козлоногий.

Фелікс глянув на його руки, на них так само красувалися копита, які він створив для Трістана.

— Ні, ми завжди були рівними, просто колись на мене повісили тягар правління, корону і я повірив, що стану великим і могутнім.

— Але ж ти став.

Фелікс трохи посміхнувся.

- Хочеш, я розповім тобі історію?

— Напевно, у тебе їх тепер багато, адже ти був у світі Джейн...

— Ні, історія зовсім про інше. Я був такий злий, коли Джейн принесла мені кулон матері...

— Ти просто не хотів, щоб лізли у твої потаємні думки, я знаю.

- Ти нічого не знаєш. Колись я сам викинув його в морську безодню і більше не бажав його бачити.

Трістан приголомшено дивився на Фелікса.

- Навіщо ти його викинув?

— В день аварії корабля мати його не одягла. Батько завжди наполягав залишати прикрасу в палаці, коли вони вирушали в подорожі. Він не раз казав мені, що якщо з ним щось трапиться, в кулоні матері, я знайду свій порятунок, варто тільки відкрити його. Більше нічого не розповідав... Ти ж знаєш, що часом я бачу уривки невідомих подій. Так от, іноді я дивився на прикрасу матері та бачив дивні невідомі місця, людей, чиї руки покривало золото. Я знав, що це за місце, але вважав подібні видіння лише відлунням минулого життя Батька. Але пізніше я побачив, як він йшов, а деякі чоловіки кричали, що він потрібний людям, що без нього все розвалиться. Вони кричали, що з його відходом зла стане більше, але він відповів, що йому все одно, що він хоче жити для себе.

Фелікс замовк.

— Канзанополіс не був зруйнований, він існує й досі. Батько завжди брехав. Він пішов звідти, бо захотів. Пішов лише заради своїх особистих мрій.

- Ти не можеш знати, навіщо і куди він пішов.

Фелікс знав, але не зміг сказати про це Трістану. Принаймні не зараз.

— Я знаю, що коли він пішов, багатьом людям стало гірше. Ті чоловіки передбачували це. Він не думав про інших... А я все вважав, що моя неуважність до свого народу — результат нелегкого дитинства. Але скоріш за все байдужість та егоїзм передалися мені від Батька. У світі Джейн про таке наслідування рис характеру, кажуть "гени".

- Не знаю, що за "гени", але вони явно не мають до тебе жодного відношення. Ти зараз сидиш у дворику біля сірого будинку, тільки що зціливши нашу Лану. Ти не байдужий до людей...

— Лана, — Фелікс повторив ім'я дівчини наче мантру. Цікаво, може він зможе запам'ятовувати більше імен?

- Не знаю, - він продовжив, - Батько врятував Айронвуд, хоч і сам був винен у його бідах. Може, він також надто пізно усвідомив, що має допомогти людям.

— Звідки ти знаєш, що світ твого Батька існує і нині?

— Джейн розчавила кулон, і портал з іншим світом вирвався назовні, мені довелося з силою відкинути її геть, щоб вона не потрапила у вирву. І я навіть не шкодував, що завдав їй ненароком біль, був такий злий, що вона дістала кулон, що відкрила цей портал.

— Навіщо ти його викинув тоді, у шість років?

— В моїй дитячій голові жили сумніви. Я знав, що бачив у своїх видіннях, але слова Батька завжди були понад усе. З його смертю я вирішив вірити йому. Переконував себе, що мої видіння – це ілюзії, адже він ніколи не збрехав би мені. І щоб не було в кулоні, я не хотів знати, що там. Я не хотів спокуситись і відкрити його. Я вірив, що там все що завгодно, тільки не портал у Канзанополіс. А потім Джейн розчавила кулон, і з'ясувалося, що він завжди брехав і всі мої підозри були небезпідставними, а мої видіння - дійсністю. При тому ми з Джейн дізналися, що саме Батько привів до Айронвуда зелену воду, не зі зла, але все-таки. І в результаті під час його необдуманих спонтанних вчинків він спричинив катастрофу. І якби не він, тут завжди була б рослинність, а ви народилися б нормальними й прожили таке ж життя, як усі інші.