Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Фелікс тільки відкрив рота, щоб їй відповісти, як вона випередила його:

— Так, ви хочете сказати, що робите все, що вам заманеться, адже ви король, але ви й самі знаєте, що це не так. Впевнена, що в іншому світі, де ви були така сама людина, як усі інші, ви більше часу присвячували собі, ніж тут. Всі знають мене, як сварливу стару, яка постійно до всіх чіпляється, насправді я просто розважаюсь, як можу. Коли я вперше сказала комусь гидоту, бажаючи отримати хоч якусь реакцію, побачити живу емоцію, мені ніхто не чинив опір. Ніхто не заборонив мені цього робити, так можна було, і я це зрозуміла. Так усе життя й розважалася. А з появою дівчини з іншого світу – розваг побільшало. Мене навіть не дуже хвилюють ці вигнанці за складами. Так, виглядають вони поганенько, але мене й саму вже роки облили тією ще “зеленою водою”. Просто балакати про них теж весело, народ полюбляє їх обговорювати.

— Добре, що ви вигадали, чим себе зайняти. Напевно, мені теж варто було говорити всім неприємні слова, щоб урятуватися від нудьги.

Стара знову розреготалася:

— А вам здавалося, що ви їх не говорили? Здається, вас раніше не любили набагато більше за мене. Але хто вже це пам'ятає.

Стара пошкандибала геть, знову затоптуючи свою сукню в пилюку. Вкотре, коли поділ намотався на тростину, стара гнівно кинула її на землю і пішла далі, хапаючись за гілки кущів. Фелікс дивився їй услід і думав до чого люди дивні істоти. Ось так наприкінці життя вони виявляються кимось зовсім іншим, і навіщо вони ховалися зовсім незрозуміло.

Він глянув у небо. Воно було ясним, без жодної хмари. Таке ж блаженство він відчував у душі. Він ще має все життя, щоб бути просто собою. Ще нещодавно, з прибуттям Джейн, він розважався так само, як Леді Карга, хотів, щоб невідома дівчина з іншого світу, наче циркова мавпа здивувала його бодай чимось. Він навіть не очікував, що вона принесе відео зі словами Трістана чи дістане кулон його матері. Думав, вона робитиме якісь дурниці, як блазень, який бажає привернути до себе увагу.

Фелікс підвівся, він збирався перевірити, як просувається будівництво храму, але різко зупинився на місці. Король глянув у бік палацу, леді Карга повільно шкутильгала в напрямку будівлі, кущі на її шляху скінчилися, і вона тут же схопила під руку молодого вельможу, який вимушено повів її далі.

Фелікс розвернувся і впевненим кроком пішов уздовж складів, прямо до сірого будинку. Той самий замок на хвіртці, про який говорила Джейн, був зірваний, здається і самі двері були трохи покручені, проте, за останні дні в Айронвуді він так і не бачив, щоб хтось із “людей зеленої води” виходив в село. Втім, король і сам нечасто бував у Великих садах.

Фелікс штовхнув залишки дверей і побачив у саду чоловіка та жінку без однієї руки. Вони мовчки вклонилися, дівчина переступала з ноги на ногу, а хлопець смикав руки. Кілька мить король і люди, що зустріли його, дивилися один на одного, не вимовляючи ні слова.

— Доброго дня, — привітав їх Фелікс, — я прийшов, щоб вилікувати когось із вас. Незабаром ви всі будете здорові, а поки що можете вільно ходити де завгодно.

Хлопець із дівчиною так і дивилися на нього, не рухаючись із місця. Дівчина, прошепотівши собі під ніс якесь зім'яте привітання, сказала, що покличе всіх інших і втекла.

Не встиг її супутник придумати, що сказати йому, як з дому вибігла дівчинка Таяна, яку Фелікс вилікував пів року тому.

— Вітаю, я така рада, що ви приїхали, — дівчинка підбігла і несподівано обійняла Фелікса. Хоч він і змінився з того часу, як був королем Айронвуда, такі речі, як обійми, все одно залишилися для нього чимось вкрай незвичним. Але, безперечно, йому була приємна увага цієї дівчинки.

- Привіт, як твої очі?

- Вони почувають себе чудово! Все таке гарне та мальовниче. Мені так страшно, як подумаю, що могла ніколи не побачити все це, — вона захоплено обвела руками мізерний сад, що складався з кількох дерев і кущів. У цей момент садок якраз наповнився всіма жителями сірого будинку. Вони зніяковіло кланялися і говорили слова привітання.

— Ви тепер усіх вилікуєте? — Таяна оглянула всю компанію.

- Я для цього й прийшов. Кого я вилікую сьогодні, Таяно?

- Нашу маму Лану. Можна?

Дівчина без однієї руки, зніяковіло сховалась за чоловіка.

— Таяно, не треба, нехай краще це буде хтось із дітей, — озвалася жінка.

— Ні, Лано ти стільки для нас робиш, ти ж наша мама, і тобі так складно без руки. Я хочу, щоб ти була здорова.

"Люди зеленої води" жваво, як один підхопили ідею дівчинки.

Король простяг руку збентеженій дівчині, та злякано озирнулася на чоловіка. Він кивнув їй, і вони з Феліксом пішли до будинку.

Всередині нічого не змінилося відтоді, як він був тут востаннє. У будинку, як і раніше, незважаючи на всю бідність обстановки, панувала чудова атмосфера, затишок. Як же ці люди змогли жити щасливо, маючи фізичні вади, бувши відкинутими суспільством? Вони не втратили один одного, вони знайшли щось невідоме іншим.

Дівчина сіла на диван, не знаючи, що робити. Фелікс сів поруч із нею і попросив її зняти кофту. Він поклав руки на її плече, сконцентрував усі свої сили. Раптом годинник пробамкав дванадцяту годину, він підвів голову і побачив на стіні щось незрозуміле, схоже на циферблат. Годинник наче був справжнім, але навпроти кожної стрілки були виріб, фігурка чи малюнок. Навпроти дванадцятої години красувався зовсім невиразний корч.