Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

Трістан засміявся.

— Ти ж був у нашому домі. Хіба можна сказати, що наше життя проходить у нещасті? Можливо завдяки нашим відмінностям ми навпаки щасливіші ніж всі інші. Впевнений, твій Батько не хотів цих бід, - він зітхнув. - Ти злий на нього?

— Ні. Мабуть, мені шкода, що він не був ідеальним героєм, яким я намалював його у своїй голові. Але він був лише людиною. Так само, як усі ми. Людині властиво робити помилки. Я не злюся навіть за те, що він мені брехав. Мені було шість років. Навряд чи в цьому віці я міг би зрозуміти його справжні мотиви, його цілі... Знаєш, ти кажеш, що я став величним і могутнім...та я  більше не хочу бути величним. Я прожив п'ять місяців звичайним чоловіком. Щодня я робив те, що мені подобається найбільше, спокійно спав, гуляв у чудових та незвичайних місцях. І весь час сподівався та мріяв, що зустріну Джейн. Взагалі не пам'ятаю, щоб в Айронвуді я про щось мріяв, не пам'ятаю, щоб взагалі відпочивав чи спав. То навіщо бути величним, якщо ти щасливий, бути звичайним?

— Можливо, але ж ти, на відміну від усіх нас, маєш надсили. Хіба не така людина й має керувати іншими?

— Завжди можна стати будь-ким. Я не знаю, чим займалися люди у Канзанополісі. Може, просто їли та пили до відвалу, танцювали й гуляли в парках. А може, створювали інші світи та вершили долі. Як добре, що я ніколи цього не дізнаюсь. Мені не потрібно рівнятись на всю свою расу, я можу бути ким захочу. Я намагатимусь прибрати наслідки приходу “зеленої води”. Тут буде родюча земля, всі люди будуть цілком здорові, я виправлю всі нещастя, що сталися в цьому світі з вини мого батька. А потім стану ким захочу.

- Ти повернешся до Джейн?

Феліксу було боляче відповідати це питання. Як би він хотів ще хоч раз у житті її побачити.

— Ні... — здається, він хотів щось сказати, але слова застрягли в нього десь у горлі.

Трістан лише спокійно дивився на Фелікса.

- Ні? Ти так і не зміг її знайти?

- Зміг.

- Тоді чому ні? Ти ж її любиш... Тим більше ти сам сказав, що був там щасливий, і ти можеш відкрити портал. Чому ні?

— Трістане, ти дуже скоро побачиш, що я не настільки могутній, як ти гадаєш. Я відновлю всю зелень, вилікую всіх “людей зеленої води”, і, якщо після цього в мені ще залишиться хоч крапля сили, я постараюся захистити Айронвуд від візитів тварин з інших світів. Добре, якщо після цього я сам ще залишусь. Я так розповідав тобі, як після, стану тим, ким захочу, але правда в тому, що після мене може і не бути.

Трістан пригнічено дивився на короля. Він був по-справжньому засмучений тим, що Фелікс може не витримати такої великої витрати сил. Вони розмовляли, наче двоє найкращих друзів. Наче й не було всіх цих років, впродовж яких вони зовсім не знали один одного. Хоча вся правда в тому, що, здається, знали. Фелікс знав, що Трістан сидить під замком багато років поспіль, щороку танцює на святі прославлення Батька, не ходить до храму і всього кілька разів на рік бачить маму і сестру. Це й було все життя Козлоногого друга. А Трістан своєю чергою знав, що Фелікс весь час працює, а у вільний час намагається відпочити усамітненням, спілкуванням з жінками чи ще чимось, що абсолютно його не чіпає, а лише відволікає від роботи. Це й було все життя Фелікса.

- А ти прощався з нею?

— Я подарував їй яблуко зі срібної яблуні та сказав, що  повернуся.

— Ти справді збирався?

- Збирався. Думав, тут нікого не залишилося живим, але я повинен був переконатися, що тут справді нікому допомогти. Але я щасливий, що ви живі, і я зроблю все, щоб цей світ був ідеальним. Поки я ще король Айронвуда і я стану тим королем, на якого ви всі заслуговуєте.

Фелікс підвівся і пішов до виходу. “Люди зеленої води” захоплено оглядали нову руку жінки, обіймали її. У його власній руці нестерпно пекло, від цього болю голова наче розколювалася, а світ навколо потроху кружляв. І знову чиєсь лікування далося йому дуже непросто. Він думав про слова, сказані щойно Трістану. Як би він хотів побачити Джейн ще раз. Хоча б раз.