Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Ти куди?-не розуміє Лонні, коли я відштовхую її і йду на вулицю. Та я не обтяжую себе поясненнями.

Вона просто дівчинка, з якою мені зручно і їй не варто про це забувати.

Та мій гнів не через неї.

Я довго тримався, але це вже занадто. Спочатку Керр танцює на столі, демонструючи себе голодним паяльцям, а тепер йде за одним з них на вулицю, як наївне дівчисько. Невже вона не розуміє, що з нею хлопці не хочуть дружити.

В якийсь момент я навіть впіймав себе на думці, що може він їй подобається. Та насправді мені байдуже. Начхати. Бо я не дозволю їй бути навіть з кимось на одну ніч. Вона страждатиме рівно стільки, скільки і я.

Бо я так вирішив.

Я вдаряю кулаком по дверях, виміщуючи трохи свого гніву, і вони легко відчиняються. Керр і Джеймс стоять поруч, дивляться один на одного, а в руках дівчини цигарка.

Це бісить, бо я вже казав їй припинити їх палити. Від моєї пташки не смердітиме цією гидотою. Невже вона не затямила це? Скільки ще потрібно повторити, щоб Софі нарешті мене почула?

Від гучного звуку відкриття дверей, обоє обертаються до мене і Джеймс ловить мій холодний погляд.

Я відламаю кожен його палець, яким він торкнувся Софі, обіцяю.

-Звали.-наказую я рівним тоном. Хлопець здивовано піднімає брови і хмикає так, ніби і зовсім мене не боїться. А дарма.

-Тернер, ти нам завадив.-каже він з глуздивим смішком і мій терпець вривається. Чітко відпрацьованим ударом, я розбиваю йому ніс і блондин падає на сніг з болісним криком. Його обличчя заливається кровʼю, але я не зупиняюсь. Рвусь до нього, щоб вибити з цієї білявої голови усі думки про Керр, не лишивши жодної. Бо бляха ніхто не сміє про неї фантазувати!

-Кемерон, не чіпай його!-надривно починає благати Софі, вхопивши мене за руку, але я вириваюсь.

-Все-все! Заспокойся!-кричить Джеймс, піднімаючи руки на свій захист.-Я не знав, що вона з тобою!

Але це брехня. Всі знають, що я забороняю до неї наближатись. Він нахабно порушив моє правило і заплатить за це.

Не зараз звичайно, але заплатить.

Я нахиляю голову вбік, прохрустівши шиєю і опановуючи свій гнів.

-Я рахую до трьох.-гарчу я і Джеймс піднімається з холодного снігу, залітаючи в квартиру, ще до того, як починаю вести відлік.

Певно якби мене не зупинили, я б вбив його і змусим Шелбі сховати тіло десь у лісі просто у розпал вечірки.

Керр прикриває очі і хитає головою, важко зітхнувши..

-Чого ти добиваєшся?-тихо запитує вона.

Її червоні губи обіймають цигарку і щойно дівчина хоче видихнути їдкий дим, як я кидаюсь до неї.

Одним рухом я притискаю блондинку до стіни всім своїм тілом, нависаючи зверху і відбираю цигарку з рук. Приставяю її до своїх вуст і затягуюсь, відчуваючи її смак на фільтрі. Іншу руку я тримаю в кишені джинс, намагаючись опанувати себе і не торкнутись її. Та все марно...

-Я тебе бл*ть нагодую ними, якщо ще раз це побачу.-гарчу я і пташка сіпається від мого різкого тону.

-Не турбуйся про мене.-тихо відповідає дівчина, прикусивши губу.-Краще контролюй свою дівчину.

Я стискаю зуби, щоб не сказати зайвого, по те, що Лонні не моя дівчина та ніколи нею не буде, і хапаю блондинку за горло. Не сильно. Просто для того, щоб поставити на місце.

-Кем...-злякано видихає вона, піднявши голову. Блакитні очі в обрамленні густих чорних вій і стрілок такі прекрасні, що на мить я них тону. Насолоджуюсь її подихом і все моє нутро так збуджується, що я ледве тримаюсь.

Ти не можеш на мене так діяти, пташко... будь ласка...

-Думай як ти говориш, Керр. Я вже давно не твій хлопець.-гарчу я, зібравшись з силами, щоб це виглядало природньо і вона з усієї сили відштовхує мене. Я піддаюсь і відступаю, бо інакше візьму її просто тут.

-Я знаю! Знаю!-гірко кричить вона і я вкотре бачу сльози, від яких щимить серце. Вона постійно плаче поряд зі мною...-Знаю...-це вже геть тихо.-Ти не можеш мене пробачити, не даєш жодного шансу, але всеодно тримаєш, Кемерон. Якщо ти не хочеш зі мною бути, то відпусти вже.-крізь сльози каже пташка, розвівши руками і я знову наближуюсь до неї.

Кидаю цигарку в сніг, щоб вона сама згасла і випускаю дим, який змішується з холодною парою з рота.

Обережно торкаюсь її червоненьких щічок і витираю великими пальцями їх від сліз. Така гаряча... торкаюсь пальцем губи, від чого вона затамовує дихання.

-Не відпущу.-тихо зізнаюсь я і Софі так різко впивається в мої губи, що я ледь можу зрозуміти що відбувається.

Серце так швидко бʼється, ніби я вдихнув свіже повітря на повні легені. Її губи такі солодкі, такі знайомі. Я так за ними сумував...

Приємний аромат її волосся вдаряє в ніс і я більше не можу стриматись.

Тягну її за талію до себе так близько, щоб відчувати все її тіло. Вона така крихітна, така рідна... хочеться щоб цей момент зупинився і ми все життя у ньому пробули. В обіймах, в поцілунку. Щоб серце весь час так голосно калатало.

Софі обіймає мене за шию і встає на носочки, аби бути ближче. І від усього цього я ніби знову стаю живим.