Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

СОФІ КЕРР

Його губи були такі знайомі на смак. Такі теплі, але жорстокі. Здавалось в цей поцілунок Кемерон вкладав усю свою ненависть до мене на яку я заслуговую.

Я боялась кожного його руху, кожного наступного вдиху, бо поцілунок щосекунди міг закінчитися. А я не знала чи повториться він коли небуть знову...Але зрештою так і сталось.

Кемерон подивився на мене такими туманними очима, ніби щойно прокинувся від глибокого сну. Зеленої райдужки майже не було видно, а розпашілі губи стиснулись в тонку лінію. Я міцно трималась за нього, як за останню надію на порятунок.

-Кем, пробач мені...-тихо прошепотіла я, вважаючи що це найвдаліший момент для цих слів.-Благаю пробач...

Чомусь я вірила, що ми можемо про це поговорити. Що ми зможемо усе зʼясувати і не лишатись ворогами, що ненавидять один одного.

Хлопець облизав свої солодкі губи, ніби намагаючись востаннє відчути мій смак і хитнув головою, відпускаючи мене. Його руки обережно ковзнули в кишені джинсів і Тернер вирівнявся наді мною.

-Я не знаю як.-тихо каже він, прибираючи вибираючись з моїх обіймів кроком назад і я боляче кусаю себе за щоку, щоб не заплакати.-Я б біг за тобою крізь вогонь і далі, та це шлях в нікуди, Софі.-продовжує брюнет, а потім повертається до мене спиною. Здається він щось обдумує, бо його погляд дивиться десь понад сусідніми будівлями.

Я тру спітнілі долоні об стегна і глибоко вдихаю, щоб не розплакатись.

Його слова жалять мене, як скорпіон і отрута від них помалу розходиться по усьому тілу.

Я відчуваю холодний вітер, який відкидає пасмо мого волосся назад. По тілу біжать мурахи, але я й далі стою позаду Тернера, дивлячись на його широку спину.

-Кемерон...-тихо починаю я, але хлопець не дозволяє мені говорити далі.

-Не треба.-каже він.-Не благай пробачити. Цього ніколи не станеться.

Боляче.

-То чому ж ти забороняєш всім підходити до мене?-зриваюсь я і торкаюсь пальцями його спини. Брюнет різко обертається і перехоплює моє запʼястя, підтягнувши до себе.

Я плутаюсь в каблуках від різкого руху, але вчасно втримую рівновагу, бо Тернер одначе не допомагав би мені встати з підлоги. Його лють лʼється з очей, показуючи мені, наскільки він рішучий у цьому.

-Бо я не дозволю тобі бути щасливою, поки боляче мені.-гарчить він і якусь мить дивиться мені в очі, а потім відштовхує мене. Знову... як непотріб чи якусь набридлу ляльку.-Я маю нову іграшку, Керр.-додає він і раптом дістає з-за спини пістолет, наставляючи на мене. Просто в груди.

Я перелякано бігаю очима по його обличчю, шукаючи хоч краплину натяку на те, що він жартує. Що ніколи б не наставив на мене зброю. Але ні. Нічого цього нема.

-І я бляха без вагань скористаюсь нею наступного разу, якщо помічу біля тебе якогось покидька.-завершує він.

Я сіпаюсь і здається навіть не дихаю, доки дуло дивиться просто мені в груди. Нажаль я забула яким небезпечним і неприборкуваним буває Тернер, а дарма. Бо тепер, через свій гнів і впертість, він став зовсім неконтрольованим.

-Виклич собі таксі, Керр, ти їдеш додому. Або хтось сьогодні спіймає лобом кулю.-каже він, зробивши крок до мене.

Брюнет прибирає пасмо мого волосся з обличчя і довго вдивляється в нього, ніби щось шукаючи.

-Ти таким не був, Кемерон.-шепочу я і обережно торкаюсь руки хлопця, щоб опустити її разом зі зброєю. Він слухається і хитає головою.

-Помиляєшся.-шепоче він, схилившись над моїм вухом і обережно торкаючись пальцями моєї талії.-Я завжди був готовий вбити за тебе, просто ти цього не цінувала.

Після своїх слів брюнет відступає, востаннє глянувши на мене і повертається всередину, а я так і стою завмерши кілька хвилин, аж доки нова хвиля холодного вітру не дає мені оговтатись.

Близько півночі я відчиняю вхідні двері своєї квартири виснажена і налякана тим новим Кемероном, якого я сьогодні побачила.

Та як виявилось, вдома мене чекав ще один сюрприз. Не надто приємний я б сказала.

На кухні світиться світло і я важко зітхаю, розуміючи у чому справа. Роблю крок по коридору, стукаючи каблуками об підлогу.

На столі  посеред кухні стоїть ваза з букетом червоних тюльпанів, а поруч, на стільчику, сидить Тайлер. Поряд з вазою вже пуста чашка чаю чи можливо кави. Нахаба.

-Досить вже вриватись в мою квартиру.-гарчу я, знімаючи своє біле пальто і Тайлер дивиться на свій наручний годинник, хмурячи брови.

-Браво, Керр. Ти змусила мене чекати аж дві з половиною години.-відповідає на мої слова Тайлер і стукає пальцем по чашці.-Вже двічі пив каву.-додає він.

На хлопцю синій світер і чорні джинси, яку не надто йому пасують. Чесно кажучи він має вигляд сорокарічного чоловіка у цьому светрі, ніж моднявого хлопця.

-Забирайся.-гарчу я, кинувши своє пальто на тумбочку і прямую в кімнату.

-Не поспішай, Керр. Я маю ще дещо для тебе.-раптом каже хлопець і я обертаюсь.

-Якщо ти про квіти, то забирайся разом з ними.-відповідаю я і Тайлер сміється. Він протягує мені аркуш паперу і я довго вдивляюсь в очі юнака. Повільно протягую руку впер, щоб в разі небезпеки встигнути її прибрати і нарешті торкаюсь пальцями паперу. Тайлер відпускає його, знову розкинувшись на стільці, а я швидко пробігаю по аркушу очима.

-Що це?-не розумію я, нахмуривши брови.

-Мій позов, щодо сильних тілесних ушкоджень які наніс мені мій брат. Памʼятаєш, коли я поцілував тебе. Він був злий, так відгемселив мене.-знущається Тайлер.-О, ти ж тоді ще дещо пообіцяла мені.

Я рву аркуш просто перед його носом і підкидаю клаптики вгору. Вони білими сніжинками розлітаються по всій кухні і Тайлер незадоволено цокає язиком.

-Ти ж обіцяв.-гарчу я.-Залиш вже Кемерона в спокої. Скільки я можу тебе благати, Тайлер?

-Дуже благородно з твого боку захищати хлопця, який спить з іншою.-закочує очі Тайлер, спеціально надавивши на болюче місце.-Та моя обіцянка більше не в силі, бо ти здається порушила усі можливі умови.