Ніколь Кові - Особливо небезпечний , Ніколь Кові

-Я не йшла від тебе вчора. Кемерон мене забрав, ти ж бачив.-гарчу я, намагаючись виправдатись.

-Так.-киває Тайлер.-Саме тому я маю нову умову. Не дозволяй моєму брату наближатись до тебе, інакше цей аркуш потрапить в руки поліції.-каже він і встає з місця.-До речі, я маю ще багато таких копій.

Хлопець підходить ближче і прибирає пасмо мого волосся, яке вибилось з хвостику, за вухо. Я хочу відсахнутись, але змушена стримати цей порив.

-Ти так подобаєшся мені, Софі.-шепоче він, вивчаючи моє обличчя своїм зеленим поглядом і я не розумію, що ж спільного я бачила раніше між ним і Кемом.-Зводиш мене з розуму, чесне слово. Що частіше я тебе бачу, то сильніше хочу, крихітко.

-Не сподівайся.-гарчу я і хлопець сміється.

-А якщо я змушу тебе зі мною переспати? Я все ж маю певні ниточки, за які треба смикати.-каже він, і я не задумаючись стріляю в нього гнівним поглядом.

-Тобі це задоволення не принесе.-гарчу я і вдаряю Тайлера по долоні, щоб прибрав її з мого обличчя, та хлопець лише перехоплює моє запʼястя і тягне на себе.

-Я кохаю тебе, Софі. Тобі було б вигідно відчувати те саме.-заявляє він і я стискаю щелепу.

-Та я не відчуваю.-гарчу я.-І ніколи не буду відчувати.

_________

КЕМЕРОН ТЕРНЕР

На ранок страшенно боліла голова, та я все ж встав з ліжка і потер долонями обличчя. Не варто було вчора стільки пити, але якби я не пив, то мабуть поїхав би за Керр.

Софі... ну чому вона постійно в моїй голові?

Я відкинув ковдру і зрозумів, що я не сам. Лонні. Ми в тій спальні, яку колись Керр лишила гостьовою.

Смішно. Я навіть пʼяний не зміг покласти іншу дівчину в наше з Софі ліжко.

Блондинка в одних трусиках міцно спить, вигнувши спинку. Лонні хороша. І варта такого ж хорошого хлопця як сама. Навіть не розумію, чому вона зі мною спить і поводиться як повія. Неіже я аж настільки приваблюю її.

Та не дивлячись на це, я розумію чому з нею сплю. Бо Лонні нагадує кляту Софі. Я ніби божевільний, постійно хочу бачити поряд це світле волосся. І мені байдуже хто це буде, аби лише блондинка, щоб я міг уявляти, що це пташка.

Піднявшись з ліжка, я оглядаю підлогу і знаходжу сірі домашні спортивки, в яких потім прямую на кухню, щоб випити стакан мінеральної води і трохи прийти до тями.

Лонні лишається спати, а я йду по коридору до сходів і мимоволі зупиняюсь біля нашої з Софі спальні, в якій тепер не можу спати.

Похитавши головою, щоб викинути усі думки про неї, йду далі. Сходи під ногами риплять і я нарешті опиняюсь на першому поверсі.

Наливаю склянку прозорої рідини з графіну і випиваючи дивлюсь на календар.

Що ж, Керр, сьогодні твої канікули закінчились, час на навчання.

В середині щось страшне бореться зі мною. Вчорашній поцілунок з Софі ніби ковток повітря, змусив мене жити. Її обійми і аромат досі відчуваються на мені. Я ніби нарокозалежний, не можу без цього жити. Не можу без Софі жити.

Сильний біль в грудях змушує мене стиснути склянку так сильно, що вона ось-ось трісне в обіймах моїх пальців. Та я йду на випередження і кидаю її в протилежну від мене стіну, щоб побачити, як вона розлітається дрібненькими шматочками по мармуровій підлозі.

Так само, як розлетілось моє серце, коли я побачив Керр і Тайлера.

Я сідаю на стільчик, спершись ліктями на стіл і пустивши пальці в коротке волосся. Сльози звідкись зʼявляються на очах і я щосили їх стримую.

Бо чоловіки не плачуть, Тернер!

Але біль... я не можу його ні вгамувати, ні стримати.

Лонні вибігає з другого поверху, завернута в ковдру і повільно вивчає мене поглядом, а тоді ступає на сходи.

-Кем?-починає вона і оглядає кімнату, зупинивши погляд на розбитій склянці.-Я чула звук. Все нормально?

-Звали, Лонні.-гаркаю я і дівчина сіпається від напруги в моєму голосі.

-Щось сталось? Негаразди на роботі?-стурбовано запитує вона і я встаю з місця, прямуючи до сходинок.

Мені не потрібна її турбота. Я марю про турботу від іншої дувчини. Такої ж білявої, тільки набагато гарнішої.

Я хапаю Лонні за передпліччя і ривком підтягую до себе з такою силою, що вона губить простирадло, постаючи переді мною оголеною.

-Коли я кажу звалити, ти маєш це робити.-гарчу я і дівчина перелякано бігає по мені очима.-Зрозуміла?

-Так.-активно киваючи головою, каже вона.

Я піднімаюсь на гору і прямую в душ, а коли виходжу, Лонні вже ніде нема.

Я накидаю капюшон чорного худі на голову, вдягаю чорну куртку, яка гарно пасує під мої блакитні джинси і сідаю в машину.

Не знаю навіщо я це роблю, але... я їду просто до Святої Марії, щоб...

Щоб побачити пташку.