Іван Семесюк - Щоденник Україножера

на старовинні парсуни з портретами козацьких полковників та інших підскарбіїв — це ж типова дошка пошани Дарницького РУГУ МВС України.

Щойно ви отримали таку-сяку незалежність, як одразу побудували саме мусорську країну. Часом дивишся на восьмирічного селючка і з подивом розу­мієш — мусор. Таке мале, а вже Петро Миколайович. І хочеться встромити йому хабаря льодяником. Мусор — це не професія. Мусор — це національність. Омінь.

СЛОВО № З2. Про Карфаген

Діти мої! Коли я пролітав у сутінках над Хрещати­ком, то вполював одну думку. Вулиця Хрещатик, з архітектурного погляду, є втіленням сатанинських амбіцій. Двалінська архітектура — це ідеологічний місток між імперською античністю та імперським соціалізмом. Нахабне використання відповідних прикрас за часів Йосипа Дваліна вказувало на велич та історичну вагу послідовності.

Ця двалінська античність має цікаву спадковість. У нашій темній уяві античність буває або грецькою, або римською, або ж елліністичною. Втім, одна хижа античність приховалася від нашого ока — Карфаген.

Якщо зазирнути в історію карфагенської диплома­тії та поцікавитися тамтешнім політичним життям, можна відчути багато історичних паралелей зі знайо­мим нам московитським цивілізаційним терором.

Цивілізації в нікуди не зникають, тим більш античні. Вони мандрують часом і простором, а римляни це чудово розуміли. Недарма з’явилося це обнадійливе гасло «Карфаген має бути зруйнований!». Римляни второпали: якщо не випалити це гніздо нахуй, істо­рію неприємно заклинить. Гадаєте, римлянам було не шкода руйнувати таке величне місто, як Карфа­ген? Дарма. Історія донесла до нас зворушливий факт: коли римські посланці проголосили рішення Сенату про цілковите знищення Карфагена, в їхніх очах бриніли сльози розуміння і співчуття. Вони знали, яка це висока ціна, навіть для Риму. Римляни вміли цінувати історичний спадок і культурні набутки, як ніхто інший, але вони тямили одну очевидність: є речі, які неможливо приборкати, бо вони хуйові за своєю природою. Їх можна тільки позбутися.

Двалінська архітектура Хрещатика нагадує мені отой карфагенський спадок, що і надалі продукува­тиме нових і нових кімнатних дваліністів, соціалістів та рабів всіх калібрів і розмірів. Будяки треба види­рати з корінням, якщо хочеш мати добрий врожай, агроельфе. Омінь.

СЛОВО № ЗЗ. Трешмоб

Діти мої! Якщо московитські ЗМІ шукають страшної картинки з вашого життя, то варто діяти.

Отже, ставимо посеред Хрещатика намет із краси­вою і помітною табличкою «Європідараси» на вході. В наметі по кутках висять портрети Гітлєра та Ющенка. На столі стоїть бюстик Петлюри і сулія з горілкою, запхнута пожмаканими грошима. На підлозі криваві плями і один тазік з їстівними кишками. В кутку біля грубки спить п’яний бульбоельфійський посіпака проїздом з Гомеля, і лежить луплена арматурою ікона Юрія Долгорукого. За столом сидять крепкі дядьки в костюмах полтав­ських підарасів і жеруть дрібно нарубану доларову масу з люмінєвих мисок. Грають веймарські марші, а за наметом хтось рубає дрова пикою. Все пишно прикрашено рушниками і ляльками-мотанками, до столу кованим цвяхом прибито гарні вуса і чиїсь похмурі брови. Стоїть запах холодних квашених огірків з льоху. Присутні на локації актори пускають слину, а бульбоельф мугикає полонез Огінського. Раз на годину всі пиздяться за харчі.

Ну, оце ж, запрошуємо туди московитську знімальну групу. Вона, звичайно, радіє такій можливості і починає знімати на камеру чергову медіа-паплюгу, але тут до намету вдирається здоровенний голод­ний кнур з натертою перцем сракою, в гуцульській вишиванці, і волає в мегафон агроельфійський гімн:

Ще не вмерли агроельфи, ні Слава, ні Толя.

Ще нам, браття-агроельфи, хвате алкоголя.

Згинуть наші тимошеньки, як харчі на сонці,

Запалають мавзолеї у вашій сторонці!

Нам поможе свята Меркель

Ще й пречисте НАТО

Вату звоювати!

Ой чи пан, чи пацан

двічи не вмирати,

нумо, ельфи, тікати!

За п’ять хвилин волонтери виносять з намету перечавлені тіла на гноярку за ЦУМ, а кнур сідає в маршрутку і їде на село до батьків.

Потім, коли залишки знімальної групи змон­тують і випустять сюжет про цю людожерську колотнечу, імперське телебачення самонаїбнеться, бо всі тілівізори нєоб’ятної країни згорять від перена­пруги і по всій Чухонській Імперії почнуться голодні інформаційні бунти, а Путіна з’їдять зголоднілі комахи. Це буде, хоч і невеличка, але наша з вами, перша перемога. Омінь.

СЛОВО № З4. Переломне

Я, Недайбог, Творець Теренів та Керманич Кресів, звертаюся до тебе, агроельфе. Слухай і не кажи, що глухий чи дурний, або ж не чув.

Маючи око своє, я розплющив його, подивився ним і побачив тебе, агроельфе. Маючи вухо своє, я прочи­стив його, я послухав ним і почув тебе, агроельфе. Маючи рота свого, я розкрив його, я закрив його, бо не знаю, що й сказати тобі, агроельфе. Клянуся власною неосяжністю, ти мене розчулив.

Оскільки мої попередні послання ти пускав на дупне діло, благо, папір у Небесних Нетрях м’який і приєм­ний на дотик, я плюнув на тебе ротом і подавсь був мандрувати по інших світах. Подавсь, бо заїбався мати справу з такою кволою істотою, як ти.

Але несподівано сповнилося давнє пророцтво межигірських волхвів, де сказано: Року 2013 від Р.Х. диявол вкусить себе за потилицю і вдавиться. Варто було одвернутися від тебе, як ти заворушивсь і виліз зі своєї короварні на поверхню відповідаль­ності. Ти молодець, агроельфе, але ж второпай, що той, проти кого ти підвівся, є дзеркалом твоїх власних гріхів. А гріхами твоїми можна гатити океанічні греблі та засипати тектонічні провалля. Ймення їм — Регіон, бо нема їм числа.

Твої гріхи мають земні втілення, носять нелюд­ські імена та плекають надлюдські устремління. Ось список цих демонічних пиздюків:

Демон холодної пихи — ім’я йому Кучдевдем.

Демон тупої впертості — ім’я йому Чивокуня.

Демон слизької омани — ім’я йому Окненомис.

Демон безжального серця — ім’я йому Окнечрахаз.

Демон освітнього тупняка — ім’я йому Воьрац.

Демон сліпого чужинства — ім’я йому Вораза.

Демон долбоєбізма — ім’я йому Вотєчєч.

І далі, агроельфе, за списком твоїх улюблених вправ.

Ці демони ховаються в тіні Чорного Птаха, ім’я його — Тукреб. Птах Тукреб, це дух сліпий на зарплатні п’ять тисяч гривень, і родом воно з села, і припиздило воно в місто, а хуйло воно здоровенне, хоч і тупе. Сила цього птаха в його недалекоглядності.

Отже, агроельфе, стережися та пильнуй гостро­зоро, бо ворог твій душі не має, отже, не має й жалю. Він може конати, але може й карати. Я, господь Недайбог, зроблю все від мене залежне і перетру з