Іван Семесюк - Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса

Поїзд їде на Київ, а головний персонаж — люта мавпа з кульком — засинає в тамбурі плацкартного вагону. Цієї самої миті у тамбур влучає небесна блискавка, і персонаж прокидається посеред лісової галявини на планеті Бабуїн у системі Агро Центавра. Там, після співбесіди, його луплять по голові старовинним фоліантом в шкіряній палітурці, він вирубається і оклигує вже в нетрях цієї книжки, з якої має вибратися. Книжка насичена ідіотськими історіями про дегенератів, селюків і духовних вчителів, а персонаж, аби видертися на волю, має взяти участь в кожній з цих історій. Історії подані у вигляді лекцій, написаних у жанрі агромістичного реалізму.

Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса

Вступ від автора

Пані та пацанове! Якщо ви тримаєте цю книжку в руках, то це означає, що вона потрапила до ваших рук. Це не більше ніж кумедний збіг обставин, бо в цю саму мить ви могли б три­мати сокиру, чарку, чиїсь гроші, будь-що. Тобто, зовсім не обов’язково одразу все кидати і почи­нати її читати, ні! Не факт, що вона вам спо­добається, а крім того, не факт, що це взагалі книжка, а не щось інше — приміром, друкований висер чергового ідіота від літератури. Подумайте, чи не шкода вам часу, бо час — річ дорогоцінна, і його стає все менше, друзі!

Лише уявіть собі — мільярди років вас не існу­вало, потім ви з’являєтеся на коротку мить життя, хапаєте цю книжечку, швидко читаєте, раптом зникаєте в нетрях кладовища, і знову мільярди років вас не існує. То чи варто витра­чати час на подібні речі, як-от читання дурну­ватих оповідок? Чи не краще використати його на щось дійсно необхідне і корисне? Може, краще зарубати сокирою нездібного письменника, або йобнути смачну чарку і придбати за гроші щось неймовірне? Ну, не знаю, щось таке неспо­діване, таке, через що руйнуються сім’ї та робочі плани, з хрускотом ламаються людські долі.

Наприклад, здоровенну і люту мавпу з хвостом. Так а чому ні?

Мавпа в домі — запорука гарних проблем, шановні, а проблеми — це ідеальний трена­жер духу, який допоможе вам накачати тер­плячку і цілеспрямованість. Втім, це не єдина перевага такого кроку. Приведіть мавпу в дім, і жінка відпустить вас на волю; прийдіть з мав­пою на роботу, і начальство позбавить вас зобов’я­зань; посадіть мавпу за кермо, і міліція вилучить ваші права. Ні прав, ні обов’язків — тільки воля, розвинута терплячка і цілеспрямованість, та некерований мавпун у довісок. Непоганий соціальний пакет для шукача істини та пригод, а для шукача істинних пригод — тим паче. Особисто я раджу вам павіана, як найбільш проблемну, а тому най­більш результативну мавпу. З ним завжди буде про що поговорити, навіть якщо він мовчки псує інтер’єр, або жбурляється калом з вікна.

Життя швидкоплинне, тому не баріться придбати і приголубити самотнього мавпуна. Хоча мора­лісти, звичайно, заперечать, що голубити самот­ніх павіанів — це значний гріх. О так, ці пихаті сакралопітеки завжди в курсі справи, що є гріхом, а що є благом, хоча думкою павіанів вони ніколи не цікавляться, і дарма. У павіанів між тим все дуже просто — вони й самі кого хочеш при­голублять, без жодних вагань та попереджень, і при цьому відірвуть хвоста будь-кому, хто лише натякне на зустрічний маневр. Отже, плани нездійсненні не є справою гріховною, а тому не стидайтеся — добирайте павіанів, поки свіжі!

Цікаво, що серед мавпунів іноді трапляються дуже видатні особи, чий творчий шлях може стати прикладом для багатьох людей, перед якими постали головні питання життя — що це вопше було і нахуя воно здалося? А також — в чому полягає сенс життя, що таке життя, що таке сенс і де взяти грошей на осягнення істини? Особисто мені дуже пощастило, і я зустрів такого визнач­ного павіана, до того ж абсолютно безкоштовно. Не в метро і не на базарі, а вночі, на краю прірви людської уяви. Він спитав у мене сига­рету я пригостив, ми розговорилися і розійшлися аж на ранок, кожен у своїх справах. Але істо­рія, яку нічний мавпун залишив мені у спадок, так сильно вплинула на мій розум, що віднині він вкрай насичений одкровеннями про дегенера­тів, селюків, духовних вчителів, тибетських мона­хів та феміністів. Тримати всю цю маячню в голові дуже непросто, і тому я підступно вирішив від­дати її до друку. На щастя, серед вітчизняних видавництв знайшлося одне, що так само як і я, сповідує зневагу до читача зокрема і до людства у цілому. Далеко не кожне з них готове запля­мувати стоси дорогого шведського паперу хам­ськими випадами, матюками, людожерськими натяками і принизливими визначеннями. Але ж і не кожен читач готовий споживати таку паплюгу, що, безумовно, тішить. Бо кожному своє, а не моє або твоє!

Тут стає остаточно зрозумілим, що автор запиздівсь, так і не відповівши на ще одне болюче питання — в якому жанрі працюєте, пане літераторе?

В неолітичному жанрі, шановні. Хуяримо нову літе­ратуру — агромістичний реалізм про життя ідіотів.

Томас

Він народився і виріс за ґратами одного з числен­них мандрівних цирків, що зваблюють публіку застарілими видовищами та історіями про пройобаних у Дніпрі крокодилів. Томас — павіан склад­ної долі, обдарований фрагментованою свідомістю та хижою вдачею, цими типовими рисами бага­тьох мешканців нашого державного утворення. Можливо, не всі згадають, що являють собою паві­ани, як вони виглядають, і що саме крутиться в їхніх крепких, мов застигла опалубка, макітрах. То я вам нагадаю, що воно таке, і для чого в кутку обов’язково мають стояти гострі вила. Якщо коротко — вони як вкраїнці, і навіть ще трохи хужіші.

Павіани — це мавпуни небезпечної і нахабної породи, що здавна мешкають в африканських хащах, де практикують харчове мародерство, міжвидове хамство та еволюційний ґвалт (погодь­теся, з такими схильностями знайти роботу в Києві нескладно). Обичний павіан здалеку схо­жий на здоровенного собацюру, що зірвався з хазяйського ланцюга і пильнує, кого б оце вку­сити за рюкзак. Зблизька павіан більше скида­ється на сільського механізатора без піджака і в кепському гуморі, що так само зірвався з ланцюга і міркує, що б таке встругнути, бажано руйнівне і неконструктивне. Фізично павіани дуже сильні і страшно блискавичні. Вони мають по чотири руки, дві з котрих — ноги, смердючу ікласту пащеку, підступні, налиті кривавою юшкою очі та нестримне бажання панувати над доступ­ним цієї миті середовищем.

Одного разу по тілівізору показували трагічну сцену, що мала місце в африканській савані, яка характеризує павіанів як осіб, здатних до пря­мої дії. Якийсь розслаблений лев вирішив був пога­няти зграю місцевих мавпунів — очевидно, із суто спортивного інтересу, аби порозважатися і роз­трусити жирок. Все було наче й нічого, аж поки доля не презентувала цьому левику здоровенного літнього мавпуна. Досвідчений зграйний управ­лінець, з міцними, як сталеві двутаври, руками і вибитим в битві за царювання оком, несподі­вано вийшов з тіні акації, трохи почухав поти­лицю і ввалив цьому