Іван Семесюк - Щоденник Україножера

днями нещадно. І пойняв я, що цей бідолашний невдаха може отримати інсульта, як за мілую душу. В голові спалахнула думка: хто, як не я!

Заходився його рятувати, і, схопивши за ногу, почав перетягувати в затінок, але воно виявилося таке тяжке і грубе, що я втомився і покинув це бурмило як є, спересердя копнувши черевиком по дупі. І ніхто з перехожих не поцікавився: може, чимось допомогти, воно ж таке тяжке і огидне, вам, мабуть, неприємно, а давайте скинемо його в колектор­ний люк нахуй, щоб не валялося тут на проході... Ні, всі проявили байдужість і проходили повз — холодні душі, жорстокі серця. Все це вразило мене до нестями. Омінь.

СЛОВО № 28. Чукча

Діти мої! Аби ви не вважали, що небесні сфери крутяться лише навколо агроельфійських досяг­нень, проінформую вас про існування цікавого народу, нічим не гіршого за ельфів.

За часів Уересер дуже популярними були анекдоти про чукчів із Чукотки. Які вони кумедні, дурні, хитрі та непутьові. Ну і ясно, що абсолютно безпечні і нешкідливі, бо що з них взяти — чукчі ж. Але мало хто знає, що коли до тих чукчів добралися оркочухонці під виглядом московитських комерсантів і государєвих проходимців, то чукчі різали їх зі страшною силою та моторністю цілими пачками. Чукчі історично серед північних народів вважалися найлютішими і дуже кровожерливими. Московитські white citizens про це не знали, а місцеві ескімоси (інуїти) були в курсі справи, тому швидко тікали, коли бачили на обрії абрис чукчі з моржевим іклом напєрєвєс. Дове­лося московитам тих чукчів збухати за державний кошт. Нині там все спокійно, але дещо прохолодно.

Найвідомішим в світі чукчею є Абрамович Роман Аркадійович. В житті цього чукчі все склалося дуже добре. В чукчів також є свої гарні співи та невеличка література місцевою мовою. Її ніхто не читає, бо за жанром вона належить до соцреалізму, або ж моржевих походеньок. Соціалізму давно вже нема, а про моржові походеньки чукчі й так непогано обізнані. Колись у них була дуже цікава національна кухня, котра складалася лишень із двох, але напрочуд смачних страв — це в’ялені московитські шийки під оленяче око та морожена строганіна з інуїтських п’яток під московитські шийки. Ви, канєшно, такого не їсте.

Так ось, щоб ви розуміли, дорогі агроельфи, світ існує не тільки для вас. А будете вийобуватися — подзвоню чукчам на Борщагу, вони приїдуть на своїх переварених каное і згодують ваші серця альбатросам. Омінь.

СЛОВО № 29. Шайтан-TV

Бачив я шайтан-машину, діти мої! Річ екзотична і чимось схожа на бандуру з краєзнавчого музею, або ж на старий карбюратор з майбутнього музею карбюраторів. Воно має назву — тілівізор, і воно, лишень уявіть собі, робе! Показує новини, гучно шумить, весело пиздить, здібно бреше і співає пісень, аналізує події тижня, що минає. Ахуєть.

Бульбобог казав мені, що тілівізор формує суспільну думку. Оце ж і я наварив собі смачної кави та й сів дивитися новини з цієї скрині, аби сформувати гарну думку. Виявилося, що тілівізор за пару хвилин виснажує в мільйон разів ретельніше, ніж година срачу в проклятому Інтернеті. Суціль­ний і невпинний потік прілого калу, як Ніагара, тупо по всіх каналах ллється в душу нещасного агроельфа. Неймовірно. Крім того, воно намага­лося продати мені якусь ідіотську річ з кришкою, двома ручками і пружиною. Це було щось корисне і недороге. Тре було брати. Омінь.

СЛОВО № 30. Агроафганець

Ну так оце ж, по тілівізору показали фільм, а скла­дався він з кількох життєвих шматків. Один з них про Межигірську Фортецю і корупційні оборудки бик’Ябиковича, і про те, яке воно хуйове та жадібне. Ну, це ясно — бик є бик.

Найбільш цікавим видався шматок під назвою «Агроафганець», який присвячено різноманіт­ним ветеранам з Чугуєвського Укрєпрайону і тому, в яких кепських умовах вони проживають. Мене, до речі, абсолютно не дивує, що ці ельфи живуть в таких умовах. Ябикович тут точно не винуватий, бо кал трапляється і в головах, а не лишень в дупах.

Головний герой цього фільму, дебелий агроберсерк, стоїть 22 роки в черзі на квартиру, мешкає в гнилій сільській мазанці і тренує дітей (ледь не немов­лят) в секціїї бойового мистецтва карате. Тренує в якомусь драному вікторіанському нічному халаті з драконами та ієрогліфами на всю спину, меле їм страшну нісенітницю про п’ять людських душ, котрі треба задіяти під час тренування, а потім складає цих малюків на дошку з цвяхами.

Крім того, що берсерк мешкає в прогнившій мазанці та півжиття смиренно стоїть в черзі на квартиру, він має впєчатляющу колекцію різноманітної зброї, в тому числі нарізної. Їздить, блять, на приватному БТРі в гастроном, є дійсним членом украінскава каза­чества і по московитській моді увішаний медалями Андрея Первазваннава втарой степені, а виглядає як мусор. Також, підробляє на свята Дідом Моро­зом в Харкові, для чого мастить обличчя червоною фарбою, що мене вразило неймовірно. А на свята він з друзями співає кацапських пісень під чарку водочкі.

Лейтмотивом фільму є те, що цей войовничий чолов’яга 22 роки стоїть в черзі на квартиру, а держсистема така паскудна, що ту квартиру не дає, і кругом його найобує, абсолютно не зважаючи ні на казачество, ні на колекцію зброі. Не кажучи вже про секцію карате та нічний халат з драконами. І його дуже шкода, за сюжетом. Це все такий абсурд, що якби я був Гєпою, або Допою, то я ліпше вдавився б, аніж дав йому квартиру. Збройний кріпак з БТРом і вєрним казачеством у мусорській формі в оточенні таких само мордатих голодранців пише скарги в порожнечу муніципальності. Хоче квартиру. А квартири нема. І не буде. Омінь.

СЛОВО № З1. Про мусорів

Діти мої! Важко не помітити, що в багатьох агро­ельфів просто на пиці написано: мєнт і комсорг. Наприклад, у деяких членів Національної спілки письменників дуже примусорьоні заточки. До деяких водіїв маршруток замість голови прикру­чено типового ментовського баняка. Що й казати, коли навіть ельфійські немовлята підозріло скида­ються на дільничних міліціонерів. Якщо в людини мусорське їбало, то це не обов’язково означає, що він мєнт на зарплатні. Скоріш за все він просто вкраїнець за історичним призначенням.

Мусорство у вас у крові. За часів оркочухонського царату найліпшими служаками в армії та полі­ції вважалися саме агроельфи. Організаційний кістяк московитської церкви теж складали вихідці з Піднебесної. Або ж візьмемо реєстрове чи городове козацтво — що це, як не внутрішні війська? Чи подивіться