Іван Семесюк - Щоденник Україножера

ким треба в Небесних Райрадах, але розраху­нок тримай лише на свою збалансовану впертість, свою полум’яну завзятість та свій гострий заступ безпосередньої дії. Заступ, друже, це річ незамінна: ним зручно карати, а покаране спритно ховати в глибокі могили. Й те, й те доведеться зробити. Обскуби Чорного Птаха, а тушку його згодуй свиням народного елітаризму. Омінь.

СЛОВО № З5. Візитка Перуна

Осягніть! Майже щодня ельфійський фольклор поповнюється новими міфами та персонажами: «волинская резня бензопилой», «Путін-хуйло», «візитка Яроша», «Топаз, дай команду» і таке інше. Ви живете в блискавичну епоху міфотворчо­сті, а таке трапляється навіть не кожні сто років. Нарешті Котигорошко тікає на другий план, і перше за останні десятиліття по-справжньому творче поко­ління взялося засівати орану ниву майбутніх сенсів.

Новітні вигадки часом дуже перегукуються з казко­вими надбаннями ваших далеких пращурів. Іронічна візитка Яроша звучить майже як молот Тора або й сокира Перуна. І не важливо, що пан Ярош — звичайна людина, а не небожитель, як я. Котигорошко так само був простим колгоспником епохи пізнього палеоліту, просто йому пощастило народитися крепким парубком і публічно розбити їбло якомусь знахабнілому неандертальському регіоналу. Згодом це обросло казковими подробицями та цікавими побрехеньками про сердитого змія. Всі ці Ябиковичі, Царьови та Чєчєтови є селекцій­ними дегенератами з дитячих казок про добро і зло. Ними дуже зручно презентувати діточкам ідею абсолютного, негарного зла. Пан Ярош на тлі цих патентованих потвор виглядає натурально як небес­ний лицар, посланець богів у світлих мітрілових обладунках, котрий летить рятувати знедолених крізь буревій.

Ваші конкуренти по міфотворчості (помосковщені маргінали-сепаратисти) на чарівну візитку Яроша здатні відповісти хіба що калом Дуґіна і то — вчораш­нім. У новітній вкраїнській парадигмі є свій Саурон, свій чорний ворон Кутх, є свої асури і демони, свій хитрун Локі та свої чорні броньовані Слейпніри тевтонського виробництва. Звичайно, це виглядає не так пафосно і романтично через нашу схильність до окумеднювання реальності, але так навіть добре. Менше нарцисизму, більше самоіронії. Омінь.

СЛОВО № 36. Аватари

Діти мої! Ворог ваш, Чухонський імператор Путін, є втіленням темної сутності з потойбіччя. Авата­ром чорта, що керує чортами від початку існування чортів. Цей демон має кілька біблійних імен, але всі вони є лише авторськими псевдонімами. Справжнє ж його ім’я втаємничене, і ніхто не може промовити його вголос, бо якщо промовити його вголос, то ніхуя не буде, просто всі чомусь бояться. Справжнє ім’я Князя Пітьми — Айболіт Масакрович Вкравчук. Це чорт-довгожитель з планети Невда­лих Реформ, що вдало маскується під приємного дідуся з добрими очима і великим життєвим досві­дом. Не вірте йому, він отруйно пиздить.

Був колись такий оркочухонський містик Даніїл Андреев, який накатав здоровенне простирадло під назвою «Роза Міра», дуже цікавий талмудик із містичними прозріннями про Уіцраорів, Небесну Росію, різноманітних сердитих істот і демонів тощо. Вкінці цього простирадла є кілька пророчих прогнозів, що, ясєн пень, не позбувалися. Але ідея з Уіцраорами дуже живописна. І вона зручно лягає в русло московитського політичного паскудства.

Власне, воно й навіяло, мабуть, нещасному в своєму божевіллі містику його сюжети.

Одна потойбічна сутність може мати кілька земних аватарів, навіть й безліч. Наприклад, і Путін, і Жерар Депардьє є втіленнями одного конкретного сатани. З другого боку, Папа Римський і Подолай-хама XIV, так само є альтернативними втіленнями режисера і проповідника Нікіти Міхалкова, який прикидається ідіотом через свою закодовану місію, що полягає в розхитуванні царства пітьми за допомогою кепського кінематографу. Або ж оце популярне харківське хуйло з носом, Топаз, одне з втілень Господа Крішни на Землі. Ось так. Крішна у Бхагават-гіті натякав на подібні мета­фізичні несподіванки: «Господь нескінченний, отже, і пройоби його нескінченні». Топаз — яскравий приклад.

Існує ще одна мудра книжка — Йога Васіштха. Аудіоверсію цієї паперової валізи намугикав на компактдиск один йог, судячи з голосу, пітєрскій задрот, як казав знайомий агроельф. Дуже цікава книжечка, раджу ознайомитися, якщо маєте нерви на читання. В ній цих давньоіндійських Путіних і Топазів — штабеля і гімалаї, всі вони страшно лютують, шукають на свою сансаричну сраку гострих пригод, міркують про світоустрій і природу людської свідомості. Міркують так, що ні в Путіна, ні в Топаза ніякої свідомості нема. Навпаки, це вони є у свідомості. Однак, укінці священного тексту пишуть, що ніякої свідомості теж нема, і що Путін — це просто вербальне визначення ходячої рибоокої хуйні на ніжках. Отже, Путін — таке слово, і все, більше нічого. Але це слово багато пиздить, бо, як написано в іншій книзі: спочатку було слово, отже, Путін предвічний і подолати його немож­ливо, хоча його і нема. Не знаю, як ви, а я все пойняв.

А про таку атомарну дрібничку, як Топаз, і говорити не доводиться: це, виходячи з тексту, повна і цілко­вита нікчемність, ніщо і ніхто, порожнеча. А отже, Будда. Цей Топаз є штатною бодгісатвою і полковни­ком Махаяни. Ціною отримання піздюлей ця тітушка досягла омріяної нірвани і тепер хоче нам щось пові­домити, прозвістити щось важливе і рятівне. А може отой його корабельний кіль замість носа є знаком? Знаком чого в такому разі? Натяк? На що?

— Учні, просто переїбіть мене клумаком з гравієм — і все буде добре.

— Так, вчителю Топазе! Одразу після вечірнього богослужіння переїбемо вас таким клумаком. Хулі. Очікуйте, але перед тим благословіть нас.

— Даю команду. Омінь.

СЛОВО № З7. Анатомія штучності

Діти мої! Протести, революції, суспільні рухи — це завжди народна, і не лишень, творчість. Власне, з цього й починається будь-яке збурення, якщо йдеться про справжнє, вистраждане і наболіле.

Тяжкі творчі судоми московитської інтелігенції, врешті-решт, призвели до жовтневого соціалістич­ного заколоту, а секрет популярності Адольфа Гітлера криється в нетрях німецького романтизму. Спочатку був Вагнер, а потім був Гітлер. Спочатку був Чернишевський, а вже потім продразвьорстка і смерть мільйонів. Що ж стоїть за терористичним неврозом оркочухонських мас Чималої Лугандоні?

Відкрию таємницю: Кобзон і Дуґін, коштовна перука і гарна борода. Страшно навіть уявити собі, до чого може призвести заколот, в культурну основу якого покладено такі речі, як борода і перука. З Кобзоном усе зрозуміло — якісна сколківська голограма, добре загримована під усе ще живу людину. З другим, між тим, цікавіше, бо жодного Дуґіна, судячи з його ж текстів, не існує. Принаймні, Дуґіна-істоти.

Існує лишень Дуґін-генератор ахінеї. Комп’ютерна програма з мудрими євразійськими очима.

Але це, так би мовити, філософсько-естрадні підму­рівки маргінального сепаратизму. Подивімося, яких саме форм набуває безпосередня, парадняково-низова протестна творчість. Ніякого муралу, або стріт-арту, майже не