Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

стояла в його кімнаті вдома, захований у потаємному відділенні в узголів'ї ліжка.

На знімку було видно, що машина розбита вщент.

Чи повинен він розповісти їм про це? Він не міг вирішити. Чи повірять вони йому, якщо він розповість?

- Що у тебе зламано, тату? - запитав Террі, сідаючи на радіатор перед підвіконня, засунувши руки в кишені джинсів.

- Твій батько зламав руку і кілька ребер, - швидко відповіла місіс Бенкс. – І у нього невеликий струс мозку. Лікарі спостерігають за ним на предмет внутрішніх ушкоджень. Але поки що все гаразд.

- Мені пощастило, - повторив містер Бенкс. Він посміхнувся Грегу.

- Тату, я маю розповісти тобі про фото, яке я зробив, - раптом сказав Грег, говорячи швидко, його голос тремтів від нервування. - Я сфотографував нову машину, і...

- Машина повністю розбита, - перебила його місіс Бенкс. Сидячи на краєчку розкладного стільця, вона потирала пальці, обводячи обручку по колу. Вона завжди так робила, коли нервувала.

- Я рада, що ви, хлопці, не бачили цього, - її голос застряг у горлі. Потім вона додала: - Це диво, що він не постраждав гірше.

- Це фото... - знову почав Грег.

- Пізніше, - різко сказала його мати. - Гаразд?

Вона багатозначно подивилася на нього.

Грег відчув, як його обличчя стало гарячим.

«Це важливо!» лиш подумав він.

Потім він вирішив, що вони, мабуть, все одно йому не повірять. Хто ж повірить у таку божевільну історію?

- А машину можна буде відновити? - запитав Террі.

Містер Бенкс обережно кивнув.

- Я повинен зателефонувати в страхову компанію, - сказав він.

- Я сама подзвоню їм, коли повернуся додому, - сказала місіс Бенкс. – Тобі в гіпсі важко буде набирати номер.

На це всі засміялися, нервовим сміхом.

- Мені хочеться спати, - сказав містер Бенкс. Його очі були напівзаплющені, голос приглушений.

- Це через знеболювальне, яке тобі дали лікарі, - сказала йому місіс Бенкс. Вона нахилилася вперед і поплескала його по руці. - Поспи трохи. Я повернуся за кілька годин.

Вона підвелася, все ще вовтузячись з обручкою, і першою рушила до дверей.

- Бувай, тату, - в унісон сказали Грег і Террі.

Їхній батько пробурмотів у відповідь. Вони вийшли слідом за матір'ю за двері.

- Так що сталося? - запитав Террі, коли вони проходили повз медпункт, а потім довгим блідо-жовтим коридором. - Я маю на увазі нещасний випадок.

- Якийсь хлопець проїхав на червоне світло, - сказала місіс Бенкс, її очі з червоними облямівками дивилися прямо перед собою. - Він врізався прямо в машину твого батька. Сказав, що у нього гальма не працювали.

Вона похитала головою, в куточках її очей з'явилися сльози.

- Я не знаю, - сказала вона, зітхаючи. - Я просто не знаю, що сказати. Слава Богу, що з ним все буде гаразд.

Вони повернули в зелений коридор, йдучи пліч-о-пліч. Кілька людей терпляче чекали на ліфт у дальньому кінці коридору.

Грег знову зловив себе на думці про знімки, які він зробив за допомогою дивною камерою. Спочатку Майкл. Потім Террі. Потім Пташка. Потім його батько.

На всіх чотирьох фотографіях було щось жахливе. Щось жахливе, що ще не сталося.

А потім всі чотири фотографії стали реальністю.

Грег відчув озноб, коли двері ліфта відчинилися і невеликий натовп рушив уперед, щоб втиснутися всередину.

«Що за чортівня з тією камерою?» - запитав він себе.

Вона показує майбутнє?

Чи вона сама створює все погане що зображається на фото?

Шістнадцята глава

- Так. Я знаю, що з Пташкою все гаразд, - сказав Грег у телефонну слухавку. - Я бачив його вчора. Йому пощастило. Справді пощастило. У нього не було струсу мозку або чогось подібного.

На іншому кінці дроту - в сусідньому будинку - Шері погодилася, а потім повторила своє прохання.

- Ні, Шері. Я реально не хочу цього робити, - рішуче відповів Грег.

- Принеси, - повторила Шері. - Це мій день народження.

- Я не хочу брати камеру. Це погана ідея. Справді, - сказав їй Грег.

Це було на наступних вихідних. Суботній день. Грег вже майже вийшов за двері, по дорозі на день народження Шері, коли задзвонив телефон.

- Привіт, Грегу. Чому