Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

Глава 63

Вони йшли далі, а голоси все гукали, змушуючи озиратися, хтось з'являвся і манив за собою, махаючи рукою. Голоси просили, благали, кричали та плакали, перевертаючи всередині душу, але, відчуваючи теплу долоню Зура, Енн не зупинялася.

Несподівано туман між ними розвіявся і вони змогли не тільки відчувати, а й спокійно бачити один одного, хоча, як і раніше, навколо них була безпросвітна сіра імла. І раптом їм обом шлях перегородив образ Ілая. ...Побачивши його, Енн завмерла від болю, а потім, стрепенувшись, їй захотілося кинутися до нього, але Зур міцно тримав її. Ілай мовчки простягнув до неї руку… та вона не відчула його дотику, лише холод. Він усміхнувся їй такою знайомою милою відкритою усмішкою, звернувшись до неї з усією своєю ніжністю:

 - «Привіт, крихітко! Я шалено сумую без тебе, ти мені потрібна. Енн, кохана, вічність відпустила нам так мало часу, а тут у порожнечі його взагалі не існує. Чому так несправедливо? Якби ти тільки була поруч, якби я міг бачити твої очі… вічність була б вже заповнена! Не йди, почекай ще трохи!»

Емоції заважали їй вимовити хоча б слово. Замість неї промовив Зур:

- Відпусти її, брате, у світі живих її час ще не закінчився. Вона забере з собою пам'ять про тебе і твоє серце, яке живе разом із нею. Я дбатиму та захищатиму Енн, тому що люблю її, і любитиму до останнього дня. Вибач, мені пощастило більше, адже я помру з нею в один день. Ми більше не суперники і не вороги з тобою ... якщо Енн любила тебе, значить, ти був цього гідний, і я прийму це, навчившись поважати твою пам'ять, але я не дозволю якомусь духу забрати у мене мою Енн.

Перш ніж він зник, вона встигла зловити погляд цих люблячих синіх очей, а серце, що стиснулося від болю, нагадуючи про себе, мало не розірвало груди.

- Енн, це лише ілюзія! Обман! Образи, витягнуті з нашої підсвідомості для останнього випробування! - З досадою сказав Зур, з силою стискаючи її руку. – Це все для того, щоб змусити нас розгубитись, щоб піддавшись емоціям ми збилися зі шляху. Душі наших померлих в іншому світі. Хіба звав би тебе із собою у морок той, хто тебе любив? Подивися на мене, я поряд, я живий, і я люблю тебе!

Енн зазирнула в ці дивовижні очі, в яких відображалася її душа, де на дні цього чорного виру її чекала його любов, його стійка мужня відданість. І неважливо, що він належав до іншої раси. Важливо було лише те, що їхні душі відшукали шлях до злиття, і цей зв'язок дарував їй відчуття незвичайного щастя, яке було навіть більшим за вічність!

- Я теж люблю тебе, Зуре, - усміхнувшись, прошепотіла вона. - І хочу бути з тобою до кінця. - Енн потяглася до нього, обвиваючи його за шию, цілуючи його в м'які теплі губи, які одразу стали перегукуватися з нею почуттями у відповідь.

Коли, відриваючись від поцілунку, вони обидва розплющили очі, то виявилося, що вони вже знаходяться не на примарному мосту, а у величезній печері, яку тьмяно висвітлював круглий камінь. М'яке блакитне світло одразу огорнуло їх своїм сяйвом, заспокоюючи та розслабляючи. Боячись відпустити дівчину, Зур тихо промовив:

- Ось воно, Око Владики. Не можна повірити, але Оміс мав рацію. Чи ти готова висловити своє бажання і бути почутою?

- А ти думаєш, що я ще маю сумнів? Звичайно, готова, і не думаю, що моє бажання не співпадає з твоїм, - посміхнулася Енн.

Одночасно поклавши руки на цю всесвітню таємницю, обидва в душі побажали одне й те саме – відродження сіпата, щоб вже ніколи не розлучатися.

Світло стало різкіше, яскравіше, засліплюючи очі до болю, поки не відбувся спалах. Якийсь час нічого неможливо було розглянути, але потім відчуття та орієнтація поступово стали відновлюватися, вражаючи їх в черговий раз.

…Навколо були гори, а над ними чисте смарагдове небо, яскраве денне світло освітлювало червоно-жовті відтінки на безмовних каменях, знову навалилася спека, і Енн, обійнявшись із Зуром, як ні в чому не бувало стояли біля самотньої печери старця у вихідній точці шляху «Сліди сіпату».

- Ці стрибки у просторі вже починають мені набридати! - Пробурчав Зур, потягнувши за собою дівчину до печери.

Оміс стояв у тій самій позі і навіть у тому самому місці, склавши на грудях руки, завмерши в смиренному очікуванні. Здавалося, його зовсім не здивувало їхнє повернення, навіть навпаки, він ніби вже був готовий до цього.

- Ось твоя карта, мудрий Омісе. Ми пройшли шлях до Ока Владики тільки в один кінець, назад нас повернула незрозуміла мені сила, - простягаючи сувій старцю, заговорив із ним Зур.

- Чому незрозуміла ... ця сила в тобі, мій правителю, - пробурмотів тихий голос Оміса. - Відповідай мені, чи знайшли ви відповіді, які шукали?

 Але тут Зур не витримав і посміхнувся, хитаючи головою:

- Я зрозумів у чому хитрість, ті, хто вирушав у цей шлях лише для того, щоб розірвати сіпат ніколи не поверталися. Напевно його неможливо скасувати, бо це не якийсь там запланований рейс. На цьому шляху пара з недорозвиненими почуттями просто гинула, а доходили лише ті, хто прагнув зберегти своє кохання. Цей шлях - це бурхливе русло річки, серед якого двоє сидять у човні і навчаються веслувати одночасно. І ми з Енн випливли. Цей шлях справді допоміг мені, я відчуваю, що на душі стало легко та тепло. Я недаремно витратив стільки часу. Скажи мені, старий, чим я можу віддячити тобі, ти можеш просити в мене що завгодно.

- Мені не потрібні блага цього світу, правителю Зуре. Зберігайте свій сіпат, цю легкість та тепло, бережіть цей зв'язок, поклоняючись в своєму серці цій священній силі, ось і вся плата.

- А в мене є до тебе, мудрий Омісе, ще одне прохання, але спочатку я звернуся до Енн. - Зур з якимось особливим урочистим виглядом глянув на неї, м'яко доторкнувшись до її руки.

- Енн, я хочу, щоб ти зараз не думала, ким я є насправді на цій планеті, я хочу, щоб ти зараз подивилася на мене та сприйняла як Зура, який тебе любить. І ось я питаю тебе, ти станеш моєю дружиною?

На якусь мить вона навіть розгубилася, це була перша офіційна пропозиція руки та серця в її житті, і це чомусь зворушило її до глибини душі:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍