astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Після цих слів головний інженер, наче ошпарений, зірвався з місця, а потім швидко побіг геть. Закеріас лише мовчки глянув йому услід і знову знизав плечами. Потім він вирішив звернути свою увагу на Мамуну, яка метушливо завершувала сервірувати стіл і вже готова була подавати сніданок. - Тобі я теж маю що сказати стосовно твоєї поведінки.

- Закеріасе, я не хотіла… Усе сталося якось саме по собі… Я усе поверну… до останнього міжгалактичного сата, тільки не виганяй мене… благаю… - тремтячим голосом белькотіла Мамуна та винувато дивилася на царевича.

- Ну, якщо дружина Тутмоса – німфоманка, то невже ти хочеш сказати, що страждаєш на клептоманію? – запитав Закеріас Семакі та уїдливо посміхнувся. – Якби ти справді цього не хотіла, то іншого логічного пояснення твоїм крадіжкам у мене немає… Але, якщо я не помиляюся, то справжні клептомани цуплять усе підряд і, як правило, вони здійснюють дрібні крадіжки речей, які досить часто зовсім їм не потрібні. Зазвичай, їм приносить хворобливе задоволення лише сам процес, а не кількість чи вартість поцупленого. Але твої крадіжки – хитро та добре сплановані і їхня вартість вимірюється тисячами міжгалактичних сатів. Ти маєш немалий дохід завдяки нелегальному бізнесу. Я радий тому, що ти вмієш смачно готувати та рахувати гроші, але підозрюю, що окрім цього також ти добре навчилася замінювати деякі дорогі інгредієнти у стравах на дешеві таким чином, щоб клієнти у ресторанах не могли цього помітити. Так і було, оскільки таку підміну може визначити лише справжній експерт або досвідчений гурман… скажімо, Помпонія… Хоча, це – лише моє припущення, але я чомусь думаю, що воно вірне. Тож, я сміливо можу зробити висновок, що ти маєш зовсім іншу «недугу» і називається вона –  «запалення хитрощів». За час моєї відсутності  ти добре знала, що робиш. Якийсь час я не надавав значення дрібним крадіжкам продуктів з комор та коли ти почала нелегально приторговувати продукцією виготовленою з них та усю виручку тихцем привласнювати, це – вже зовсім інша справа. Перші підозри стосовно цього я почув від головного бухгалтера, але ні я, ні він – не мали часу проводити розслідування. Помпонія викрила тебе, але пошкодувала, дала можливість усе легалізувати  і таким чином уникнути в’язниці. Вона взагалі не повинна займатися твоїми проблемами, але замість того, щоб бути вдячною їй за турботу, ти продовжуєш робити шкоду.

- Так, я це розумію… але ти бачив, як мій Льова витріщається на неї?!

- Мамуна, якщо говорити відверто, то мені начхати на те, як він дивиться на неї, так саме, як і на твої родинні проблеми. У будь-якому випадку, я чи іще хтось не повинен вирішувати їх.

- Закеріасе, він хоче розлучитися зі мною… - не зважаючи на слова царевича, тремтячим голосом пробелькотіла Мамуна, ледь не випустивши з рук тарілку з їжею.

- Ну, якби до мене моя дружина постійно прискіпувалася з приводу і за його відсутності, то я, мабуть, теж хотів би розлучитися з нею. Якщо у тебе параноя чи галюцинації, що виникли на нервовому ґрунті, то відвідай психолога, а не продовжуй         діставати усіх оточуючих своїми підозрами. Якщо ж ти і надалі не співпрацюватимеш з менеджером, то я тебе тут не затримую. Можеш хоч зараз покинути Луну-202, а на твоє місце Помпонія хоч зараз знайде нового шефа, з бездоганною репутацією і який працюватиме набагато сумлінніше ніж ти.

- Ні, Закеріасе, змилуйся… у мене двоє малих дітей… - почала благати Мамуна.

- Тоді вгамуйся і роби те, що говорить тобі керівництво. Якщо я знову почую від когось бодай одну скаргу на твою адресу, то звільню тебе відразу ж. А зараз подай сніданок Її Величності, а потім повертайся до роботи.

- Так, звісно, - промовила Мамуна і опустила додолу винуватий погляд. Потім вона несміливо запитала: - Тобі теж подавати сніданок?

- Ні, у мене є важливі справи. Я не снідатиму, тому що зараз вирушаю на зустріч, - відповів Закеріас. Потім він обернувся до королеви: - Ваша Величність, я прошу вибачення за те, що зараз не можу скласти Вам компанію, оскільки зустріч дуже важлива і я не можу її відмінити.

- Не хвилюйся, Закеріасе, я все розумію. Справи – є справи, тому я знайду чим зайняти себе за твоєї відсутності. Дякую тобі за порятунок і турботу, тому не докучатиму. Та й страви мають приємний запах, а у чистій та затишній квартирі я почуватимуся пречудово і з задоволенням смакуватиму ними. Тож, не хвилюйся і з спокійною душею вирушай на ту свою важливу зустріч.

- Дякую, Ваша Величність. Ввечері я обов’язково складу Вам компанію та владнаю проблему з одягом.

- Не дякуй. Іди вже, - промовила королева Тамаріс, сідаючи за стіл. – Як я бачу, усі проблеми з персоналом ти владнав, тому я насолоджуватимусь сніданком та спокоєм, якого мені останнім часом так сильно бракувало. А іще, так, між іншим, подумай про мої дари. Це – не жарти, адже рано чи пізно вони можуть знадобитися тобі, тому Трімолайя – завжди відкрита для тебе.

Закеріас нічого не сказав у відповідь, а натомість швидко вийшов з кухні, вже будучи зануреним у інші думки. Леонід Мінакіс вже встиг повідомити про своє прибуття на Луну-202 і він хотів зустріти його особисто. А ще, він не хотів, щоб Пона ненароком почула їхню розмову, тому що вже могла бути у своєму робочому офісі. Тож, потрібно було обговорити усе важливе з її батьком по дорозі з космічного порту до турбази.

Шлях до космічного порту він подолав досить швидко, але на протязі цих кількох хвилин йому довелося добре подумати про те, що скаже Леоніду Мінакісу. Ще він ніяково почувався, тому що і досі відчував провину за те, що сталося з родиною Пони після його підлої афери. Тоді він був молодий та нерозважливий і тому не надто переймався через можливі негативні наслідки.

Та здивувався він тоді, коли зайшов до невеликої прозорої зали очікування, де за столиком, поряд з невеликим кафе, на нього чекав новоприбулий. Він очікував побачити поважного пана у літах, а перед ним знаходився чоловік, який зовні виглядав ледь старшим за власного сина.