astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- У Помпонії. Вона чомусь вирішила, що у мене виникли проблеми з пам’яттю, але це – не так. До Аелін у мене немає запитань та претензій, тому я не затримуватиму її і вона негайно може приступати до роботи, а до вас обох у мене є серйозна розмова, - промовив Закеріас Семакі, жестом запрошуючи усіх зайти до квартири.

- Ваша Високість, де тут знаходиться технічний вузол? – несміливо запитала покоївка.

- Другі двері у коридорі. Там ти знайдеш усе необхідне для прибирання, - відповів царевич і дівчина відразу ж мовчки пішла по необхідні їй для роботи речі та техніку.

Потім Закеріас глянув на Мамуну і промовив: - А ти – можеш подати сніданок, хоч я його не замовляв. Я розумію, що це була ініціатива Помпонії, але мені приємна її турбота як професіонала, хоча вона і нещира. Ходімо до кухні.

- Так, - кивнула Мамуна і рушила слідом за Закеріасом та королевою, на яку навіть боялася поглянути, оскільки та була дуже висока, а її шість м’язистих верхніх кінцівок здавалися їй дуже незвичними. Такі гуманоїди та ще й з високим титулом нечасто з’являлись на Луні-202, який вважався такою собі «глухою провінцією».

Нервово стискаючи важкий термо-бокс у руках, Тутмос теж неохоче рушив до кухні, при цьому винувато дивлячись на царевича. Він вже зрозумів, що тому відомо про його п’яні «витівки». Він гнівався на Пону, але водночас розумів, що своєю жахливою поведінкою, сам спонукав її до помсти. І, як виявилося, мститися вона добре вміла…

Як тільки всі опинилися у невеликій кухні, Мамуна забрала свій термо-бокс у Тутмоса, після чого зайнялася подачею сніданку. Але тепер уся увага Закеріаса Семакі була прикута до головного інженера. Той був мовчазним і почувався приреченим, хоча царевич не виглядав злим чи розгніваним, але Тутмос добре знав те, що він являвся доволі непередбачуваним індивідом і досить часто його вчинки були неочікуваними, тому, не зважаючи на його добрий гумор, розслаблятися не варто було.

- Тутмосе, друже мій, ти і досі випробовуєш на міцність власну печінку? – запитав Закеріас Семакі і мило посміхнувся.

- Якщо заздалегідь знаєш відповідь, то чому запитуєш? – запитанням на запитання відповів головний інженер, притуляючись спиною до дверей.

- Тому, що мені потрібен тямущий інженер, а не безмозка істота, яка поступово перетворюється на живого покійника, - відповів Закеріас і мила посмішка вмить зникла з його обличчя.

- Якщо ти не задоволений моєю роботою, то хоч зараз можеш знайти собі іншого тямущого інженера.

- Розумієш, Тутмосе, мені не потрібен інший інженер, а Гебі – чоловік…

- Закеріасе, ти чуєш себе?

- Так, дорогий мій друже, але хочу сказати, що причина твоєї клятої «недуги» трохи інша ніж ти вважаєш… Я розумію, що твоя дружина іще та «голубка», але одні і ті ж самі коханці більш ніж на тиждень біля неї не затримуються. Я ж хочу сказати тобі про те, що зраджує вона тобі з ними не з тієї причини, про яку ти думаєш. Розумієш, як би це тактовніше тобі пояснити… проблема була не у тобі чи у твоєму матеріальному забезпеченні… - помітно було, що царевич підбирав потрібні слова, тому Тутмос трохи заспокоївся і вирішив зосередити усю свою увагу на тому, що той намагався йому сказати. – Якщо ти справді кохаєш її, то забудь про образи та ревнощі, припиняй нарешті пиячити і рятуй її, поки іще не пізно.

- Від чого рятувати звичайну хтиву хвойду? Я вже збився з рахунку, щоб бити їм та усім своїм клятим родичам пики через те, що насміхаються над нею та наді мною! Я справді думав, що ти мені розповіси щось суттєве!

- Тобі зараз найменше потрібно перейматися думкою оточуючих. Геба – хвора.

- Знаю я яка у неї «хвороба»… - промовив Тутмос і презирливо скривив губи. А потім, так само презирливо, вирішив уточнити: - Точніше сказати, у неї є дві хвороби: одна – хтивість, а інша – жадібність. Через свою скажену матку вона злягається мало не зі всіма підряд та ще й вхитряється залізти у їхній гаманець. На жаль для неї, усі вони – звичайні нікчеми з порожніми кишенями, тож і узяти з них нічого, а не хоче вона розлучатися зі мною лише тому, що я і досі утримую її! І, взагалі, яке ти маєш право  обговорювати моє приватне життя перед сторонніми людьми?!

- Та тому, що у мене немає зайвого часу на те, щоб шукати тебе по усій Луні-202. Ти майже постійно ховаєшся у своїй майстерні, то кочуєш від одного технічного об’єкту до іншого, а свій контур зв’язку умисно блокуєш! Мені вже набридли твої «витівки», тому я знайшов час, щоб зустрітися з Гебою та здійснив ментальне сканування її мозку. Звісно, я – не лікар, тому не ставитиму їй діагноз, а можу лише зауважити, що її свідомість змінена. А ще, вона сама сказала мені, що хоче розлучитися з тобою, тому скоро буде тут з усіма необхідними документами.

- Що?! – тремтячим голосом запитав Тутмос і у його очах Закеріас помітив неабияку тривогу та відчай.

- Вона сама вже збагнула те, що має серйозні проблеми з здоров’ям, тому не хоче бути для тебе тягарем та посміховиськом перед елітою усього Сонм-Тартару*.

_____________________________________________________________________________

Сонм-Тартар* - пун (місто-частина) Октапуна (столиця неоосторова Атлантида). Він дуже великий, але його номи знаходяться на землі, під землею та під водою. Їх є п’ять: Тартар, Гея, Акваріон, Аква-Парк та Метрополія. Всі вони належать до території Золотого царства (фантистичне).

- Закеріасе, ти можеш сказати мені, яка у неї хвороба?! – люто гаркнув головний інженер.

- Німфоманія, друже, - спокійно відповів царевич, але так, щоб Тутмос навіть не думав, що він з ним жартує. – Здається, саме так вона називається, але це – лише припущення. Не моє, до речі, а її власне.

- І коли вона буде тут?

- Я не знаю, - знизав плечами Закеріас Семакі. – Якщо тобі справді це цікаво і ти таки переймаєшся долею та станом здоров’я своєї дружини, то розблокуй нарешті свій контур зв’язку і поспілкуйся з нею. Ти їй потрібен, тож більше я тебе не затримую.