astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Здогадуєтеся чому ви обоє тут? – запитала Пона.

- Гадки не маю, - буркнула Мамуна у відповідь.

- Я – теж, - так само невдоволено пробурмотів Тутмос. Він був тверезий і дуже злий. Якийсь час він гнівно зиркав на Пону, а потім скреготнув зубами і запитав: - Навіщо було відривати мене від роботи?

- Та невже? – уїдливо запитала білявка. Потім вона криво посміхнулася і з осудом зауважила: - Зазвичай, раніше десятої ранку ти не приступаєш до роботи.

- Слухай, Помпонія, я не маю жодного бажання розгадувати твої дурні загадки! – гримнув головний інженер. – Якого біса ти нас сюди покликала?

- Ну, я маю для вас деякі робочі доручення.

- Тоді, говори, що ти хочеш, - знову буркнула Мамуна і презирливо скривилася. – У мене на кухні робота кипить, а я стою тут в очікуванні почути твою чергову маячню.

- Гаразд, - промовила білявка і мило посміхнулася. Потім вона простягнула Тутмосу папірець з адресою. – Ось сюди ти маєш доставити Аелін та Мамуну. Поки готуватимеш глайдер до відльоту, нехай вона візьме стандартний сніданок для двох персон.

- Прибули якісь важливі гості? – запитала Мамуна і насторожилася.

- Так, тож думаю, що страви від шефа смакуватимуть їм. Також одягни чистий кітель і будь ввічлива. Не хочу, щоб ти осоромила усіх нас перед ними.

- І це через таку дурницю я маю негайно усе покинути?! – знову обурено гаркнув Тутмос. – Та у мене у майстерні ціла купа роботи!

- А не потрібно було пиячити цілими тижнями, щоб тепер розгрібати усе те, що накопичилося на протязі цього часу, - стримано, але з докором промовила білявка.

- А не можна було замість мене дати це доручення Леву, Даміано чи іще комусь, хто має стандартне посвідчення пілота? А могла б і сама їх доставити до місця призначення і не псувати мені робочий день!

- Я маю невідкладні справи у офісі. На щастя, на цьому планетоїді більше не відбуваються стихійні лиха чи техногенна катастрофа, тож вам обом нічого тут стовбичити. Годі гаяти час і змушувати поважних персон чекати. Ану, геть звідси!

- А, щоб тебе! – вкотре голосно гаркнув роздратований головний інженер, розуміючи, що Пона не відчепиться від нього, тому наступної миті швидко пішов з її робочого кабінету.

- Ну, якщо треба, то треба, - промовила невдоволено Мамуна, знизала плечами і рушила слідом за Тутмосом.

- Нарешті… - закотила очі білявка.

- А, що мені робити? – запитала Аелін, при цьому розгублено дивлячись на Пону.

- Швидше йди за Тутмосом, а то через свою злість він іще без тебе полетить до міста.

Наступної миті Аелін швидко чкурнула з кабінету. Пона глянула їй услід і подумки промовила сама до себе: «Усе йде як за найкращим сценарієм… Тепер начувайтеся «упирі» прокляті…»

Щоб не мати зайвих проблем та неприємностей, Мамуна з великим термо-боксом у руках дуже швидко прибігла до глайдера. Тутмос та Аелін вже знаходилися у його кабіні і нервово очікували, коли шеф-кухар приєднається до них. Як тільки вона разом з своєю ношею вмостилася на задньому сидінні, то вони зітхнули з полегшенням.

Шлях до міста зайняв у них лічені хвилини. Оскільки воно було невелике, то й потрібну споруду вони відшукали доволі швидко і Тутмос залишив глайдер на невеликій стоянці, яка знаходилася біля гіпермаркету, що був розміщений напроти п’ятиповерхового будинку з кількома під’їздами.

Він не хотів супроводжувати Аелін та Мамуну, але глянувши на її важкий герметичний термо-бокс, узяв його і рушив слідом. Також він підозрював, що розлючена на нього білявка могла потай заподіяти йому якусь капость. Наче б то нічого підозрілого не відбувалося, але на душі у нього було неспокійно.

Мамуна помітила його занепокоєння, тому, перед тим, як зайти до будинку, запитала:

- Чому ти нервуєш?

- Не знаю, - відповів Тутмос. – Просто маю погане передчуття… Щось я не пригадую, щоб комусь з нас раніше давали доручення виконати якусь роботу у місті. Хіба на турбазі у нас справ не вистачає? Та будь-хто з звичайного персоналу міг доставити Аелін та їжу з ресторану для гостей у місто… Тобі не здається це дивним?

- Ні, - відповіла Мамуна. – Сам знаєш, що зараз «гарячий сезон» через ці кляті космічні перегони і у готелях немає жодного вільного закутка, а у Закеріаса є родичі та знайомі. Можливо, хтось з них нещодавно прибув на Луну-202 і Помпонія змушена була знайти для них житло у місті… Тож, не переймайся. Зараз я швиденько організую шанованим гостям сніданок, а Аелін наводитиме лад у їхньому помешканні. Чим швидше упораємося, то скоріше повернемося назад і усе буде добре.

- Ну, що ж, сподіваюся на те, - промовив Тутмос, заходячи до будинку слідом за Мамуною та мовчазною, але спритною Аелін.

Наступної миті, з допомогою ліфта усі вони піднялися на потрібний поверх. Коли ж знайшли двері квартири, то дівчина-покоївка сміливо натиснула на кнопку дзвінка, після чого вони плавно відчинилися і перед ними стояли Закеріас Семакі та королева Тамаріс, одягнена у одну з розкішних суконь, яку вона вже бачила у шафі серед речей Пони.

Від здивування у Аелін відняло мову, Мамуна також застигла на місці з роззявленим від подиву ротом, а Тутмос ледь не випустив з рук її термо-бокс з сніданком. Якусь мить Закеріас Семакі дивився на них, а потім з милою посмішкою на обличчі зауважив:

- Взагалі, я просив Помпонію прислати сюди лише покоївку.

- Доброго ранку, Ваша Високосте, - в один голос пробелькотіли Тутмос та Мамуна, витріщаючись то на царевича, то на королеву, обличчя якої не раз бачили у новинах по телебаченню.

- Чому ви тут? – запитав Закеріас головного інженера та шеф-кухаря.

- Помпонія доручила мені подати сніданок Вам та Вашій гості… - Мамуна зовсім розгубилася. – А Тутмос доставив мене та Аелін сюди…

- Зрозуміло, - хитро посміхнувся Закеріас. А потім зауважив, маючи на увазі норовливу білявку: - А у неї таки є характер.

- У кого? – запитала тихо Мамуна, продовжуючи з подивом витріщатися на царевича, при цьому не розуміючи про кого саме він говорить.