astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

Усі вони не лише дивилися трансляції малих космічних перегонів, а й влаштовували гучні вечірки або багатогодинні посиденьки у номерах з міцним алкоголем перед голографічним екраном і щодня залишали після себе безлад та купи сміття. Тож прибирання у готелі тривало майже безперервно і до кінця робочого дня покоївки падали з ніг від утоми, а їхня робоча техніка та інвентар ламалися.

Будучи вражена останніми подіями, Пона довго не могла заснути, а коли їй це все ж таки вдалося, потрібно було вже прокидатися. Її розбудили звуки метушні. Аелін прокинулася і пішла нашвидкуруч готувати нехитрий сніданок та водночас збиралася на роботу. Наче ураган, вона бігала з одного кутка кімнати у інший і білявку це почало дратувати.

Щоб привернути до себе увагу сусідки, вона запитала її:

- Аелін, а хочеш сьогодні непогано підзаробити?

- Що? – дівчина вмить зупинилась і застигла на місці, при цьому підозріло витріщаючись на білявку.

- Питаю чи ти не проти додаткового прибирання за подвійну оплату?

- Не проти, - відповіла Аелін, поправляючи темну ганчір’яну маску на обличчі. – Де потрібно прибрати і коли?

- Котра зараз година? – запитала Пона і позіхнула.

- Скоро шоста ранку, - відповіла дівчина.

- Як раз добре. Потрібно буде прибрати у одній квартирі, що знаходиться у місті. Там є кілька кімнат, але не думаю, що у них багато бруду чи повний розгардіяш. За годину впораєшся?

- Без проблем, - впевнено відповіла Аелін. – Кажіть адресу.

- І у який спосіб ти збираєшся швидко потрапити до міста? – не зрозуміла Пона такої рішучості дівчини.

- З допомогою швидкісного потяга у метро. У мене є спеціальна перепустка і вже о шостій ранку увесь службовий транспорт під поверхнею планетоїда розпочинає свій рух. Тож, я не бачу жодної проблеми у тому, щоб швидко потрапити до міста, виконати там роботу, а потім так само швидко повернутися на туристичну базу.

- О, так, звісно… - пробелькотіла білявка. На якусь мить вона замислилась і подумки промовила сама до себе: «А це ідея… У мене раптом з’явилася гарна нагода відплатити Мамуні та Тутмосу за ті капості, яких я зазнала від них… Не можна змарнувати її… Чорта лисого, ти, Аелін поїдеш до міста потягом у метро. Разом з тобою я відправлю до Закеріаса Семакі цих двох… Якщо говорити відверто, то я дуже сумніваюся у тому, що він хоч якось покарає клятих «упирів». Скоріш за все, він вже встиг забути про них, тож, я йому нагадую про це їхньою раптовою появою.

- Ну, тоді кажіть уже адресу. Навіщо витрачати даремно час? – тепер вже Аелін почала дратуватися.

- Та не метушися ти так і не хвилюйся. Сідай снідати, а я – швидко прийму душ, одягнуся, а потім разом підемо до офісу, - промовила Пона і мило посміхнулась.

- Але навіщо нам йти до офісу? – не зрозуміла дівчина, адже не бачила ніякої логіки у планах білявки.

- Розумієш, адресу квартири, у якій потрібно прибрати, мені залишили там. Щоб ти не чекала рейсовий транспорт на зупинці у метрополітені, я попрошу Тутмоса, щоб він доставив тебе та Мамуну у потрібне місце.

- Ну, навряд чи він погодиться… - ніяково пробурмотіла дівчина-покоївка. – Та й Мамуна разом з іншими кухарями зараз готує сніданок для постояльців та гостей. Думаю, що вона не зможе покинути кухню, оскільки на ній кипить робота…

- А хто їх питати буде? – уїдливо запитала Пона. – Летіти разом з тобою до міста – це моє доручення. Зрештою, я – головний менеджер на цій туристичній базі і вони зобов’язані виконувати те, що я їм кажу. Тим більше, що я не проситиму їх задовольнити якесь моє особисте прохання, а виконати свою роботу. А що стосується тебе… Коли опинишся у квартирі, то нічому не дивуйся, ні про що нікого не запитуй і, будь ласка, прибирай мовчки та швидко.

- Вибачте, але чомусь у мене складається таке враження, наче я маю прибирати не у звичайному помешканні, а на місці скоєння злочину, де усе заляпане кров’ю і скрізь валяються частини чийогось тіла… Невже там було здійснено якийсь кримінал або те місце справжнє «кубло» злочинців…

- Ніколи не подумала б, що у тебе так розвинена фантазія, Аелін, - зауважила Пона і мило посміхнулась. – Невже у тебе був досвід у прибиранні подібних місць?

- Так, був, - спокійно відповіла дівчина. – Не скажу, що це було приємне заняття, але якщо ніхто не бажав цього робити, то за непогану платню я була згодна. Так вже сталося, що за своє недовге і доволі бурхливе життя я вже встигла усілякого надивитися…

- Зрозуміло, - кивнула Пона, при цьому ні на мить не сумніваючись у тому, що Аелін сказала їй правду. – Не хвилюйся, це – не кримінал. У місті зупинилися важливі персони і попросили мене прислати до них спритну покоївку. Оскільки вони бажають приватності, тому я прошу тебе про послугу. Я знаю, що ти швидка у роботі і небалакуча. Коли якісно виконаєш роботу, то відразу ж отримаєш платню. Усе зрозуміла?

- Так.

- Тоді снідай, а у цей час я приведу себе до ладу, - промовила Пона, встаючи з ліжка. Потім вона пішла до ванної кімнати.

Коли ж двері за білявкою зачинилися, Аелін підозріло глянула на них і тихо запитала саму себе:

- І хто ж це такий важливий міг прибути у місто? Може хтось з родичів господаря? Але навіщо Мамуні летіти до міста разом зі мною?

Через нестримну цікавість дівчина геть втратила апетит, тому з нетерпінням очікувала, коли білявка прийме душ та одягнеться. Вона була готова йти хоч зараз, але не знаючи адреси квартири, у якій потрібно було здійснити прибирання, змушена була залишатися на місці і чекати.

Пона на диво швидко зібралася, тому за півгодини вона та Аелін вже знаходилися у офісній споруді. Коли ж білявка зайшла до свого робочого кабінету, то на столі помітила невеликий аркуш паперу, на якому від руки була написана потрібна адреса. Потім з допомогою контуру зв’язку вона викликала до себе Тутмоса та Мамуну.

Вони не забарилися і були не в гуморі. Обоє підозріло зиркали на неї і при цьому ледь стримували свої негативні емоції.