Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

- Тільки не відпускай мене, Зуре! Я тебе благаю, тримай мене міцно! - задихаючись від страху, видавила вона з тонким стогоном.

Для неї це був надто витончений жах, коли Зур розгойдував її над величезною чорною безоднею, тримаючи за руку, немов виполіскуючи ганчірку в річці. І він таки зміг, вірніше вони змогли. Зур закинув її на вузький карниз, а Енн вчепившись вільною рукою та ногою, стаючи на коліно, видерлася вище по стіні, знову притискаючись до неї спиною. Те, як піднімався на ноги Зур з цього вузького порога змусило її жахнутися знову, але вже від такої небаченої гнучкості.

- Ось бачиш, все добре, - спокійним тоном, який незрозуміло звідки взявся, промовив він. - Ми дійдемо. Тобі лише треба трохи перепочити. Енн, скажи що-небудь.

- Я вже ненавиджу гори, - прохрипіла Енн, облизавши пересохлі губи. - Зуре ... ти мене врятував, вже вкотре. Ти розумієш ... я ніколи не зможу тобі віддячити за це, - в її досі величезних через переляк очах він побачив безмежну вдячність та відданість.

- Зможеш …і тобі це навіть не важко буде зробити, якщо ти захочеш! - І, вловивши питання в її очах, Зур додав, - Просто кохай мене, Енн.

Вона потяглася до нього, торкнувшись його холодними пальцями, і прошепотіла:

- А ти не відпускай мене …в будь якому сенсі.

Дійшовши до кінця карниза вони знову вибралися на широку кам'янисту ділянку північної підніжної сторони цього гірського хребта. Опинившись на твердому стійкому майданчику, Енн кинулася Зуру на шию, з вдячністю завмерши в нього на грудях.

- Якби не ти ..... хоча якби не ти, ми б ніколи сюди не поперлися, - зітхнула вона, беручи себе в руки, - І я втратила свій мішок. Він полетів у прірву замість мене.

- Оце вже більше на тебе схоже! А то я вже злякався, що ти мене задушиш від ніжності, - криво усміхнувся Зур, дістаючи зі свого мішка флягу з водою, - На, пий, але економно. У нас тепер на двох абсолютно все.

Нічного привалу вона чекала наче дива! Змучившись від спеки та марш кидка по каменях з невтомним Зуром, вже не відчуваючи ані голоду, ані власного тіла, Енн впала на дрібний пісковик, як на бажану перину. Докучливим виявився тільки холод, який змушував їх сильніше притискатися один до одного. Вона вже майже задрімала, коли Зур раптом поставив своє запитання:

- Енн, скажи ...а якби все-таки ти зараз змогла розірвати сіпат, звільнитися від наших стосунків ...щоб ти робила у своєму житті? - І, незадовільнившись її невизначеним зітханням, Зур продовжив, - Ну, напевно б відлетіла з Химера. Навряд чи знову повернулася в Імперські простори, хоча. …. Але я точно знаю, що Бун був би поруч з тобою! Можливо, у вас щось би вийшло. Ти перекроїла б своє життя?

Сон миттю наче рукою зняло. Підвівшись на лікті, Енн спробувала розгледіти в темряві вираз його очей. Коли не потрібно було дертися по горах Зур приймав людський вигляд, і ніч добре приховувала його надзвичайно красиві чорні очі.

- З Буном ми просто близькі друзі, ми з ним як рідні. Ми зобов'язані один одному, тому тримаємось разом. Я люблю його як брата, - сказала вона. - Ти це хотів почути?

- Ні, Енн, ти помиляєшся, - вона почула, як Зур засміявся, - Ти йому подобаєшся! У цьому мене складно обдурити, адже я химер і приречений бачити приховане від інших. І мені це страшно важко визнати, але Бун дійсно чудовий хлопець. Він зміг би зробити тебе щасливою! Я бачив, як ви танцювали! І якщо бог є, він би з'єднав тебе саме з ним, і ні з ким іншим.

- Ти що мазохіст? Чи тобі подобається уявляти мене з іншими? - Енн вже почала сердитися на нього, - Так, Бун чудовий, але у нас з ним нічого не може бути. Він сам сказав мені, що набагато сильніше він цінує своє трепетне платонічне почуття, яке переживе віки, зберігши свою чистоту. …Я підтримую цю думку, бо набагато цінніше мати такого друга!

Зур мовчав, і, відчуваючи, як у його душі борються очікування, вирує гіркота та благає ніжність, Енн порушила паузу, і, переступаючи свою нав'язливу впертість, вимовила:

- Ані з Буном, ані з кимось іншим нічого в мене не вийде, якими б гідними вони не виявилися. І навіть, якщо раптом зникне сіпат, навряд чи я зможу забути наші з тобою стосунки і все, що нас пов'язувало. Якби не стало сіпата, ми все одно залишилися б сім'єю, бо ти для мене найрідніший, ким би ти не намагався здаватися, і хоч би як я не злилася на тебе! Я б все одно пам'ятала всі наші розмови, бурхливі сварки та смішні історії, твою самовідданість, силу та розум, твоє гостре та отруйне почуття гумору, твій погляд, ті відчуття, які виникали у мене, коли ти мене обіймав. …Неможливо після цього просто взяти а перекроїти своє життя. …Я вже намагалася, але ти незмінно залишався … у моїй душі.

Він не зміг стримати свого радісного зітхання. Зур ніжно-ніжно поцілував її в губи, передаючи їй трепет свого сильного та міцного тіла.

- Який ідіот придумав цю останню умову, - прошепотів він, знову цілуючи її посмішку.

Наступний день вже від самого ранку почав з них знущатися, обпалюючи розплавленими променями. Вода скінчилася, мізерна їжа теж закінчувалася. А Енн ще й відчувала себе розбитою та не виспаною, хоча міцно спала всю ніч, зігріваючись біля Зура. Вона вже бачити не могла це каміння, об яке постійно доводилося спотикатися, ці гори наче як ті гриби на пні, стирчали від усюди, це сонце, що присягнулося їх спопелити!

- Та в тебе сьогодні «чудовий» настрій! - Відчувши її, озирнувся Зур. - Ми вже пройшли більшу частину шляху, невже ти здашся? Ти, та що виросла серед піратів?!

- Пірати борознили космос, а не гірські перевали! - Огризнулася вона. - Коли повернуся тиждень не ходитиму! - Але раптом невдало оступившись й потрапивши ногою в глибоку виїмку між каменів, Енн скрикнула від болю.

Зур підійшов ближче, допомагаючи їй сісти. Нахмурившись, він оглянув її ногу:

 - Ти її підвернула, напевно, розтягнула зв'язки. Я відчуваю, болить. Трохи потерпи, я перев'яжу, а потім заберу біль. - Він зробив із своїх відірваних рукавів широкі бинти й туго стягнув їй ушкоджену ногу. - Усе. А тепер дивись мені у вічі, Енн! – скомандував Зур. - Дивись не відриваючись, розслабся. Візьми мене за обидві руки та намацай мій пульс. Дивись у вічі, відчуваючи моє серцебиття!