Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

позбавлення волі має бути однаковою для кож­ної окремо взятої особи;

б) вказані обов’язки засуджені виконують у неробочий час.

Поняття робочого часу визначено у главі IV КЗпПУ (статті 50—65). При цьому нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищува­ти 40 год. на тиждень. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) пе­редбачається ПВР УВП і розпорядком дня (п. 31 ПВР УВП). Саме у розпоря­дку дня визначаються години для залучення засуджених до виконання робіт без їх оплати (додаток 10 до цих Правил). Зазвичай такі роботи виконуються у часи проведення соціально-виховної та культурно-масової роботи;

в) тривалість виконання визначених адміністрацією безоплатних робіт не може перевищувати двох годин на день.

Це означає, що засуджений може виконати визначену роботу одноразово протягом двох годин або по частинах кілька разів у загальній сумі до двох го­дин на день (ст. 60 КЗпПУ).

Визначені у законі умови носять системний характер, тобто, відсутність принаймні однієї з умов, визначених у ч. 5 статті, що коментується, веде до не­законної діяльності адміністрації УВП.

9. Залучення засуджених до позбавлення волі до суспільно корисної праці є загальновизнаною міжнародною практикою. Зокрема, у пунктах 71—76 Євро­пейських тюремних правил зазначено, що праця у в’язниці розглядається як по­зитивний елемент виправлення, професійної підготовки та управління установою.

У той самий час, і умови праці, і заробітки, і охорона праці та інші суттєві умови використання праці засуджених в УВП України не відповідають між­народним стандартам і породжують справедливі нарікання як вітчизняних екс­пертів, так і їх зарубіжних колег.

Стаття 119. Умови праці засуджених до позбавлення волі

1. Для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановле­ного законодавством про працю. Час початку і закінчення роботи (зміни) ви­значаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихід­ні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

2. З урахуванням характеру виконуваних засудженим робіт допускається підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за об­ліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.

3. Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони пра­ці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

1. У частині 2 ст. 45 Конституції України зазначено положення про те, що тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

У статті 50 КЗпПУ встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. У статті 51 цього ж Ко­дексу закріплена скорочена тривалість робочого часу (для неповнолітніх осіб; учнів; працівників, задіяних на роботах зі шкідливими умовами праці) — 24 год. або 36 год. на тиждень.

2. Робочий тиждень — норма тривалості робочого часу в календарному тиж­ні, встановленому законодавством України. Відповідно до норм КЗпПУ (стат­ті 52—54, 56, 61 та ін.), для працівників встановлюється п’ятиденний або шес­тиденний робочий тиждень і тривалість щоденної роботи (7 год. при тижневій нормі 40 год., 6 год. — при тижневій нормі 36 год. та 4 год. — при тижневій нор­мі 24 год.).

Робочий час — термін, протягом якого працівники, відповідно до ПВР УВП, зобов’язані виконувати трудові обов’язки, передбачені трудовим дого­вором.

3. Умови праці для засуджених до позбавлення волі носять як загальний (встановлені Конституцією та КЗпПУ), так і кримінально-виконавчий харак­тер (визначаються нормативно-правовими актами з питань виконання пока­рань). Зокрема, час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) для засу­джених передбачається не Правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 57 КЗпПУ), а Правилами внутрішнього розпорядку установ виконан­ня покарань. Так, у п. 31 ПВР УВП зазначено, що розпорядок дня включає і час перебування засудженого на виробництві. Цей розпорядок дня затвер­джується начальником УВП, узгоджується з начальником територіального органу управління ДКВС України, доводиться до відома засуджених і персо­налу колонії та вивішується на стенді в черговій частині, місцях цілодобо­вого несення служби черговою зміною, місцях надання побутових послуг за­судженим (додаток № 10 до ПВР УВП). При цьому, якщо засуджені працю­ють на виробництві в кілька змін, то розпорядок дня складається для кожної зміни.

Кримінально-виконавче законодавство України та відомчі норматив­но-правові акти ДКВС України закріпили й інші особливості умов праці засуджених до позбавлення волі. Разом з тим, у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що робота, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду, не вважається при­мусовою.

4. Як зазначено у ст. 53 КЗпПУ, напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73), тривалість роботи працівників, крім осіб, зазначених у ст. 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шести­денному робочому тижні. Більш того, напередодні вихідних тривалість робо­ти при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п’яти годин.

5. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиден­ному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства (ст. 67 КЗпПУ). При цьому за п’ятиденного робочого тижня працівникам надається два вихідні дні на тиждень, а за шес­тиденного — один вихідний день.

У статтях 68—69 КЗпПУ встановлені умови визначення вихідних днів на деяких об’єктах роботи, а у ст. 71 — винятковий порядок залучення до роботи у вихідні дні.

6. До святкових і неробочих днів законодавець відносить (ст. 73 КЗпПУ):

• 1 січня — Новий рік;

• 8 березня — Міжнародний жіночий день;