Ю. Несбе - Поліція

— Дав маху. Приїхав, і уся справа тихо застопорилася. Вбивцю або убивць так і не знайшли.

Хаген кивнув:

— Де?

— Тут, — сказала Беата. — Зґвалтована у будці і розчленована. Одну частину тіла знайшли в місцевому озері, іншу — за кілометр на південь, третю — за сім кілометрів у протилежному напрямі, біля Ауртьєрна. Тому народилося припущення, що вбивць було декілька.

— Точно. І це сталося…

— …саме сьогодні.

— Коли?

— Дев’ять років тому.

Затріщала переносна рація. Хаген побачив, як Бйорн Гольм приклав її до вуха, щось тихо сказав і знову опустив:

— «Гольф» на парковці зареєстрований на таку собі Міру Нільсен. Проживає за тією ж адресою, що й Бертіль Нільсен. Отже, дружина.

Хаген видихнув зі стогоном, і пара з рота обкутала його білим шлейфом.

— Я повинен доповісти голові Поліцейського управління, — сказав він. — І мовчи про вбивство тієї дівчинки.

— Преса розкопає.

— Знаю. Але я збираюся порадити начальникові поліції залишити спекуляції на цю тему на совісті преси.

— Мудро, — схвалила Беата.

Він швидко усміхнувся їй, подякувавши за украй необхідну підтримку. Потім подивився на гірський схил і парковку, оцінивши, який шлях йому доведеться пройти. Підвів очі на труп і знову зіщулився:

— Знаєш, кого я згадую, коли бачу такого високого худого чоловіка?

— Так, — відповіла Беата Льонн.

— Хотів би я, щоб він зараз був із нами.

— Та не був він худим і довготелесим, — втрутився Бйорн Гольм.

Двоє співрозмовників обернулися до нього.

— Хіба Харрі…

— Я маю на увазі цього хлопця, — відповів Гольм, кивнувши на тіло, що звисало з підйомника. — Оцього Нільсена. Він став таким за цю ніч. Якщо ви торкнетеся його тіла, то відчуєте, що воно має консистенцію желе. Я вже бачив подібне: так буває, коли людина падає з величезної висоти і ламає собі усі кістки. А якщо скелет переламаний, то м’ясу нема до чого причепитися і воно ковзає, піддаючись силі тяжіння, поки rigor mortis[9] не зупинить цей рух. Цікаво, правда?

Вони мовчки роздивлялися тіло. Потім Хаген різко обернувся і пішов геть.

— Надто багато інформації? — запитав Гольм.

— Можливо, перебір із деталями, — відповіла Беата. — І мені б хотілося, щоб він був тут.

— Як гадаєш, він узагалі коли-небудь повернеться? — поцікавився Бйорн Гольм.

Беата похитала головою. Бйорн Гольм не знав, було це відповіддю на його питання або загальною оцінкою ситуації. Він розвернувся і краєм ока помітив ялинову гілку, яка легенько погойдувалася над узліссям. Холодний пташиний крик пронизав тишу.

Частина друга

Розділ 6

Дзвоник над вхідними дверима оглушливо задзвенів, коли Трульс Бернтсен зайшов з морозяної вулиці у вологе тепло. У приміщенні пахло немитим волоссям і лосьйоном.

— Підстригтися? — запитав юнак із блискучим чорним волоссям, яке, Трульс був упевнений, йому уклали в іншому салоні.

— Двісті? — відповів питанням на почуте Трульс, струшуючи з плечей сніг.

Березень, місяць порушених обіцянок. Він показав великим пальцем за спину, щоб упевнитися, що прейскурант на вулиці, як і раніше, діє. Чоловіча стрижка — 200. Дитяча — 85. Пенсіонерам — 75. Трульс бачив, як люди заходили сюди навіть із собаками.

— Як завжди, друже мій, — сказав перукар із пакистанським акцентом і жестом запросив його сісти в одне з двох вільних крісел.

У третьому сидів чоловік, в якому Трульс умить визначив араба: він дивився похмурим поглядом терориста з-під свіжо-вимитого чубка, що прилип до лоба. Чоловік швидко відвів погляд, зустрівшись із Трульсом очима в дзеркалі: може, почув запах бекону, а може, відчув погляд копа. У такому разі він міг бути одним із дилерів, що працюють на вулиці Бругата. Усього лише травичка, араби насторожено ставляться до важких наркотиків. Напевно, Коран прирівнює СНІД і героїн до свинячого стейка? А може, це сутенер, золотий ланцюг — перша ознака. У такому разі, хтось із незначних. Трульс знав у обличчя всіх поважних сутенерів.

Перукар почепив на нього нагрудник.

— Так, добряче ти обріс після останньої стрижки, друже мій.

Трульсу не подобалося, коли «своїм другом» його називали пакистанці, а особливо пакистанці-гомики, яким випадало до нього доторкнутися. Але от чим вигідно відрізнялися місцеві гомики-перукарі, так це тим, що не притискалися стегнами до твоїх плечей, схиливши голову набік, не возькали руками по волоссю і не ловили у дзеркалі твій погляд, щоб запитати, так тебе підстригти чи інак. Вони просто починали стригти, не запитуючи, хочеш ти помити своє жирне волосся чи ні. Вони просто окропляли волосся водою з пляшки і, незважаючи на якісь побажання, накидалися на тебе з гребінцем і ножицями, немов брали участь в австралійському чемпіонаті зі стрижки овець.

Трульс поглянув на першу шпальту газети, що лежала на поличці перед дзеркалом. Та сама пісня: який мотив у так званого «ката поліцейських»? Більшість версій зводилися до того, що вбивця був божевільним, ненавидів поліцію або належав до анархістів-екстремістів. Казали про іноземного терориста, але ті зазвичай хочуть, щоб їм віддавали почесті за вдало проведені акції, а в даному випадку ніхто не узяв на себе відповідальність. Сумнівів у тому, що обидва вбивства були пов’язані між собою, не було ніяких, дати і місця злочинів виключали їх. Тому у свій час поліція шукала злочинця, якого заарештовували, допитували або образили у будь-який інший спосіб і Веннесла, і Нільсен. Але такого зв’язку теж не виявили. Потім до роботи узяли версію про те, що вбивство Веннесли було помстою приватної особи через арешт, ревнощі, спадок або якийсь інший звичайний мотив. А вбивство Нільсена вчинив зовсім інший злочинець із зовсім іншим мотивом, але в нього вистачило розуму скопіювати вбивство Веннесли, щоб ввести в оману поліцію й спрямувати її по сліду серійного вбивці. У такому разі злочинця не стали б шукати в найочевидніших місцях. Але поліція вчинила саме так: стала шукати в найочевидніших місцях, неначе розслідувала два не пов’язаних між собою вбивства. Але й ця версія не дала результатів.

І поліція повернулася до того, з чого розпочала. Вбивця поліцейських. Те ж саме зробила преса й повернулася до знайомого усім скавчання: чому поліцейські не можуть упіймати людину, що убила двох із них?

Читаючи газетні заголовки, Трульс відчував дивну суміш задоволення й злості. Мікаель напевно сподівався, що з настанням Різдва і Нового року преса сфокусується на інших темах, забуде про вбивства й дозволить їм працювати спокійно. Дозволить йому бути новим симпатичним міським шерифом, вундеркіндом, стражником міста, а не невдахою, у якого нічого не виходить, хто все заплутує й сидить під спалахами фотокамер, демонструючи повну некомпетентність, подібно до представників Управління