Олександр Мімрук - Цукровик

вибухали хмарами пилу що осідав на фанерних стільцях і ми дихали цим пилом перетворюючи травми інфраструктури на травми нашого тіла (і навпаки) і дихання це ми називали найкращими роками життя бо життя це лише послідовність із якою накладаються травми «і вгризатися потрібно в кожну хвилину...»
і вгризатися потрібно в кожну хвилину коли живеш і коли готуєшся жити так само вгризатися як вгризався твій батько а до нього твій дід в жилах твоїх предків струмує цукор і весь випитий алкоголь перетворюється на нього ж всі хто працювали на цьому заводі були частиною його електро-парового механізму були під'єднані до систем перегону та очищення крові і коли кров остаточно замістилася цукром прийшло відчуття справжньої єдності причетності до чогось більшого навіть більшого ніж сам завод адже завод це лише серце-мозок а не суцільне тіло натомість місто було цим тілом його дитячі садки та школи спальні райони та залізничні шляхи в кожній шпарині простору відчувався запах вапна яким вибілювали наше солодке золото тому треба вгризатися бачити щось більше ніж ти сам відкривати очі та тисячі пащек ковтаючи дике повітря і