Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

— Що будеш? — Біля вуха пролунав знайомий шепіт.

Поки Дамі блукав у своїх думках, продавець, як раз відпускав клієнта перед ними. А Олег дивився прямо на нього допитливим поглядом.

— Ой! — Прийшов нарешті до тями Дамі.

Швидко повернув голову у бік вітрини, він за кілька секунд встиг проаналізувати наявні смаки. Як і очікувалося: його фаворити на місці!

— Вітаю! — Продавець за прилавком посміхнувся яскравою посмішкою, коли глянув на двох дітлахів.

— Вітаю! — Радісно привітався Дамі. — В один паперовий стаканчик: одну кульку «манго-маракуя» і одну «лимон-мʼята».

— І ще в один стаканчик «дорблю зі смородини» та «груша горгонзола», будь ласка. — Додав своє замовлення Олег.

— Прийнято! — Продавець підморгнув дітлахам і одразу прийнявся виконувати замовлення.

Отримавши свій стаканчик з двома кульками: однією білою та однією помаранчевою, посмішка на обличчі Дамі засяяла з новою силою. Здається навіть серце забилося хутчіше, а в грудині пробіг приємний лоскіт.

Поки його друг думками знаходився десь в іншому місці – Олег розплатився та подякував на прощання. Після чого підхопив Дамі й вони пішли у напрямку дому.

Щойно вони перейшли дорогу, Дамі скосився на дві білі кульки в стаканчику друга. На його обличчі так і читалося «нерозуміння». А Олег із задоволенням клав до рота ложечку зі своїм морозивом.

— Як можна їсти морозиво зі смаком сиру?

Почувши запитання Олег повернув голову до товариша. 

— І не набридає ж тобі кожного разу запитувати це.

Дамі примружив очі коли дивився на стаканчик в чужих руках.

— Це одна із тих речей, котра постійно змушує мене дивуватися.

Солодкий смак морозива з присмаком солоного сиру танув на язиці. Кутки губ Олега розійшлися в посмішці повної задоволення. Він відправив ще порцію морозива до рота, після чого запитав, протягуючи стаканчик:

— Теж хочеш?

Дамі відсторонився від протягнутого стаканчика, як від вогню.

— Нізащо!

Олег продовжив напирати, наближаючись.

— Ну давай, лише одну ложечку. Я знаю – ти хочеш!

— Ні, ні, ні!

Дамі схопився за свій стаканчик обома руками й почав втікати, а Олег погнався за ним, не забуваючи з усією доброзичливістю пропонувати скуштувати свою порцію морозива.

Через деякий час біганини, вони зійшлися на тому, що варто піти на мирову, аби кожен з’їв своє морозиво до того, як те перетвориться на напій.

Свіжий смак лимона з мʼятою та солодкий смак манго – лоскотали смакові рецептори Дамі. В думках несподівано промайнули спогади минулих вихідних.

— Цікаво… Вони дійсно влаштують другий раунд цієї суботи?

Олег глянув на вдумливого Дамі.

— Ти про битву за територію на тому острові?

Дамі кивнув, переводячи погляд на друга.

— «Пухкі щічки» так впевнено говорив про продовження.

— «Пухкі щічки»? Ааа… Ти про того хомʼяка…

Перед очима Олега одразу зʼявився образ того самого хлопчика.

— Ага-ага. — Дамі продовжив кивати. Відмічаючи про себе, що виявляється Олегу той хлопчик теж нагадав милого хомʼячка. — Цікаво, як все закінчиться. Може і на цих вихідних сходимо туди?

Насправді в крові Дамі зіграв азарт. Щось таки було у подібних конфліктах. Так і хотілося поборотися за місце під сонцем. Всередині навіть зародився товариський дух і байдуже, що він, вважай незнайомий з тими дітьми.

Ну а ще, реакції, які зʼявлялись на лиці «пухкі щічки» вбачалися ну вже дуже потішними. Так і хотілося його подражнити!

Дамі примружив очі з лихою усмішкою, повною бешкетництва.

— Тільки уяви лице «пухкі щічки», коли ми захопимо базу собі. Його поважний вигляд в мить спа…

Він повернувся до Олега й одразу замовк на півслові, бо одразу зрозумів: його другові не до вподоби ця ідея. Олег виглядав схвильованим, розгубленим та повним сумнівів.

Помітивши, що на нього дивляться, Олег одразу мило посміхнувся і всю бурю емоцій, котра панувала ще мить тому, наче змило водою.

— Не певен, що варто звʼязуватися з тими дітьми. — Дружньо порадив він.

— «Тими»? — Здивувався Дамі.

— Так, той хом… кхм… «Пухкі щічки» та його друзі. Краще оминати їх.

— Чому?

— Ну… — Дамі так і бачив, як Олег намагається вигадати причину, не в змозі підібрати слів. — Як би сказати… Просто… — Хлопчик почав почісувати щоку. — …Не подобаються вони мені…

— Ясно, я тебе зрозумів. — Твердим тоном промовив Дамі.

Він перевів погляд на будинки попереду, розглядаючи знайомі пейзажі. Олег також не робив нових спроб продовжити діалог. Так вони й поверталися у незручній тиші, де жоден з них, не намагався порушити ту.

Дамі вже давно це помітив. Не одразу, але все-таки. На деяких людей, Олег реагував якось інакше. Це стосувалося: однокласників, незнайомих дітей на вулиці, вчителів, сусідів, звичайних перехожих. Він поводився все так само привітно, мило, чарівно, немов дійсно зацікавлений у спілкуванні, але водночас тримався осторонь. Тому спершу і не помітиш, як він вибудовує міцну стіну між собою та цими людьми. Не дозволяючи стороннім перетнути межу й потрапити до свого життя.

На щастя чи ні, Дамі належав до тих людей, котрих пропустили за стіну. Але знаходячись в її межах, він має дотримуватися її правил: не пропускати всередину сторонніх.

Дамі опустив очі на стаканчик у своїх руках.

«Таки розтануло…»

Підходячи до домівки, Дамі важко видихнув, наче вся мука цього світу звалилася на його плечі.

— Ти чого? — Поцікавився Олег, радий нарешті порушити цю неприємну тишу.

— Математика…

— А…

— Чому?! — Дамі зупинився і вирівняв спину, набираючи більше повітря у легені. — Чому ця контрольна звалилася на наші голови?!

Він так голосно прокричав, що Олег прикрив вуха, поки голос Дамі розносився околицями луною.

— Контрольна? — Пролунав приємний чоловічий голос позаду.