Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

Розділ 5. По той бік стіни

Цього літа вони закінчують четвертий клас, а це означає, що з осені – діти перейдуть до середньої школи.

Вчителі неодноразово розповідали про екзамени, через які проходять учні середньої школи, аби перейти до старшої. Та нагадували, що учні молодшої школи – мають не забувати добре вчитися. Бо навіть якщо вони не повинні складати ніяких екзаменів при переході до середньої школи, їх оцінки в табелі успішності все ще мають вагоме значення.

Деякі школи тримають досить високу планку та не беруть всіх охочих до себе. Та Дамі особливо ніколи не задумувався про це. Як і більшість дітей, його не клопоче це примарне «майбутнє» про яке вічно торочать дорослі. Але і безвідповідальним ледарем його теж не назвеш. Бо так чи інакше – він завжди виконує той необхідний рівень завдань, що дають вчителі. На відмінника, як Олег – він не тягне, але у більшість шкіл його спокійно приймуть без зайвих питань.

Дамі підняв погляд на свого друга. Вони як раз зібралися після школи в його кімнаті, аби разом виконати домашні завдання.

Якщо так подумати, то раніше він і не замислювався: куди далі піде Олег? Вони потраплять в одну школу чи з наступної осені їх шляхи розійдуться?

Сама думка, що Дамі втратить свого вірного компаньйона в подорожі до школи й назад – засмучувала. Всередині щось стискалося неприємним спазмом. Як ніяк, а зі своїми оцінками – Олег цілком може поступити до ліцею на бюджетне місце, чи як воно там кличеться, коли навчаєшся у крутих навчальних закладах безплатно? А вже туди Дамі хід точно закрито.

— Слухай. — Почав говорити він.

— Ммм? — Олег не відриваючи погляду від зошита, продовжував писати.

— А ти вже вирішив – у яку середню школу перейдеш потім?

— Ммм… Я не сильно думав про це. — Олег припинив писати, зосередившись на одній точці у своєму зошиті. Вочевидь розмірковував над тим, як найкраще розв'язати задачу. — Напевне піду туди ж куди й ти. У ту школу, що в пʼяти хвилинах звідси.

— О! — Очі Дамі замерехтіли. — То ти не покинеш мене!

— Сядь і виконуй вправи. — З легкою усмішкою видихнув Олег.

— Не покинеш!

Дамі від радості схопив друга в обійми, не відпускаючи.

— Не покину. Тож сідай вже.

А Дамі все продовжував міцно стискати друга в обіймах, легенько хитаючи їх обох в різні боки.

— Хе-хе.

— Як ніяк, а школа поруч з домом – найкращий варіант.

Почувши ці слова Дамі завмер. Він опустив голову і зустрівся з хитрими очима друга, котрий точно навмисно це сказав аби познущатися!

Дамі ще міцніше обійняв друга.

— Не треба соромитися. — Він потерся щокою о його голову. — Так і кажи, що сумуватимеш без мене.

— Ага-ага. Як тобі завгодно. — Олег підняв ручку і легенько вколов кінчиком руку Дамі. — Сідай давай за свої вправи, бо так ми ніколи не закінчимо.

Дамі невдоволено простогнав потираючи дрібну чорнильну цятку на своїй руці. Але вибору в нього особливо не лишалось. Тому відступивши, він всівся за своє місце, і тут же розвалився на столі, всім видом демонструючи, що не збирається продовжувати вчитися.

— І що цього разу?

— Ненавиджу математику… — Слабким голосом відповів Дамі. — А ще спекотно, що не робить справу кращою…

Пролунав тихий сміх. Дамі повернув голову у бік друга і побачив, як той хоча і тримає долоню біля губ, проте однаково не може стримати своєї посмішки.

— Я тут страждаю, а тобі смішно!

Спійманий на гарячому, Олег повернув лице до нього. З широкою посмішкою та блискучими очима, він безсоромно заявив:

— Просто ти часом такий кумедний, що я не можу.

Дамі насупив лице, витягуючи губи качечкою. Через що Олег засміявся ще дужче, не в змозі відірвати погляд від цієї комічної сценки.

— Ну все… Годі. — Олег витирав сльози від сміху, поки Дамі навіть не планував припиняти кривлятися.

— Давай так. — Олег прокашляв у кулак, всіма силами намагаючись не дивиться на бешкетника. — Сьогодні разом постараємося з завданнями, а завтра, після школи, зайдемо до тієї точки з морозивом і я куплю тобі кульку з будь-яким смаком…

— Три! — Одразу почав торгуватися Дамі.

— Одну. — Олег намагався триматися суворо, як справжній дорослий.

— Три!

— Одну.

— Три! Три! Три!

— Ні тобі, ні мені. Дві.

— Домовились! — Радісно підскочив Дамі.

— Але не забувай. Сьогодні ми маємо добре попрацювати. — Нагадав Олег, спостерігаючи за надміру щасливим другом.

— Так-так!

Завдяки новому стимулу у Дамі відкрилося друге дихання. Але коли очі вчергове опуститись на задачу, рішення якої він все ще не відав, запал все-таки спав.

Дамі одразу повернувся у бік хлопчини й почав кліпати своїми невинними оченятами.

— Ти ж мені допоможеш? Правда? — Він почав ластитися не забуваючи округлити нещасні оченята.

Олег посміхнувся, наводячи безлад на чужій голові.

— Звісно допоможу. Куди ж подінуся?

— Я вже казав, що люблю тебе? — Дамі знов поліз обійматися.

Олег знов засміявся та обійняв у відповідь, легенько плескаючи Дамі по спині.

— Кожного разу, як обіцяю пригостити тебе смачненьким.

 

Як і домовлялися – наступного дня, після школи, вони одразу попрямували до торгового центру, біля якого і знаходилась та сама – вулична вітрина з морозивом. Спершу непримітна, але коли підходиш ближче, то в очі одразу впадає прямокутна конструкція з округлим логотипом.

Не в змозі чекати, Дамі пришвидшив крок, тільки-но побачив свою ціль. Як і зазвичай, тут вже зібралась невеличка черга із пари людей.

Раніше Дамі не задумувався, проте нещодавно його осягнула думка, після чого і подив. Бо як це так? Чому дорослі люди, у будній день, коли ще навіть не кінець робочого дня, ходять тут, коли мали б знаходитись на роботі?

Задавши собі це питання одного разу, він повертався до нього постійно, коли бачив дорослих у здавалося б робочий час. І хоча мати згодом пояснила про такі речі, як: різні робочі зміни, вільний робочий графік, обідню перерву, фриланс та інші терміни від яких голова йшла обертом. Байдуже, зіштовхуючись з подібним знов – він продовжував дивуватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍