Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

Перед прощанням «пухкі щічки» виставив вказівний палець у бік Дамі з іншими та гордовито задер підборіддя.

— Зустрінемось наступної суботи на цьому ж місці!

— Чого ж не завтра? — Засміялась дівчинка неподалік від Дамі.

— Завтра я їду до дідуся! Тому і не зможу! — Почав вередувати хлопчик.

— Дідуся? А може ти просто злякався? — Продовжувала дражнити дівчинка, накручуючи на палець свої руді пасма.

— Я не злякався!

Лице хлопчика почервоніло, а очі широко розкрилися. Тим часом Дамі все ніяк не міг перестати бачити в ньому – щокатого хомʼяка (тепер розлюченого).

— Пішли. Нам теж час додому. — Олег легенько плеснув його по плечу.

І хоча спостерігати за перепалкою цих двох виявилось досить веселим дійством, проте Олег мав рацію – час повертатися. Дамі кивнув і вони разом пішли у бік мосту на протилежній стороні. Він попутно дістав смартфон, бо через війну за територію навіть забув перевіряти той час від часу.

Циферблат показував 17:43. Не пізно і не рано, як раз щоб вчасно повернутися до приходу батьків з роботи. На щастя він не побачив пропущених повідомлень чи дзвінків. Хоча навіть трохи дивувало, що бабуся Олега…

Раптово заграла мелодія зі смартфона і на екрані зʼявився підпис: «Літня пані». Дамі на секунду застиг і здригнувся від подиву.

«Наче читає думки!»

Він швидко тиснув пальцем, приймаючи дзвінок, після чого енергійним голосом вигукнув:

— Алло!

— Дамі, Сонечко, ви ще граєте?

— Ні, пані! — Він захитав головою. — Ми як раз повертаємося і будемо вдома десь через двадцять-тридцять хвилин.

— Цього разу вас далеченько занесло, чи не так?

Дамі почув легкий жіночий сміх, через що зніяковіло почервонів, ховаючи очі вгорі.

— Хе-хе. Ну є трохи.

— Добренько, хлопчики, йдіть обережно і дивіться по сторонах, особливо коли переходите дорогу.

— Так. — Одночасно промовили діти киваючи.

— І якщо незнайомець підійде та запропонує…

— Нізащо не йти з незнайомими людьми й уникати розмови з ними. Ми памʼятаємо. — Швидко проговорив Олег.

— Чудово. Тоді чекаю на вас.