Ігор Упс - Невдаха , Ігор Упс

Глава 14. Дзеркальний жах

 

Після голубиного поцілунку простір не просто зламався — він образився, поплив, як недоварений кисіль, і вивергнув наших героїв у місце, яке виглядало... дивно правильно.

— Що це?.. — прошепотів Тьома.

— Це… гуртожиток?! — Сашко показав пальцем. — Але він… чистий?!

І справді: їхній звичний обшарпаний гуртожиток тепер стояв, як палац. Замість графіті — мозаїка з цитат Шопенгауера. Замість сміття — вазони з лимонним деревом. А на вході вахтерка у формі з еполетами салютувала автомату з кавою.

На площі перед будівлею величезний банер:

"Вітаємо з Днем Щоденної Ефективності! Хай живе Орден Сашка!"

— Орден чого?! — хрипко видавив Тьома.

— Ой-ой... — Магістр задивився вгору. — Якщо тут є Орден Сашка, значить…

І він з’явився.

На чорному броньованому самокаті, в плащі до п’ят, із червоним шарфом, на якому було вишито: "Ти не Сашко, поки не Сашко".

Це був інший Сашко.

Високий. Харизматичний. Без однієї подряпини.

Навколо нього — охорона в чорному з голубами-розвідниками на плечах.

— Вітаю, себе, — мовив він владно. — І вас, халепний відбиток реальності.

— Ти… я?

— Ти — мене. Але невдале “я”. Тінь мого потенціалу. Я — той Сашко, що одного дня відповів мамі “так” і з того моменту все змінилося.

— Але ж я… я просто…

— Прийшов сюди без дозволу, — перервав диктатор Сашко. — І тепер ти загроза стабільності. Ти хаос. А я — Порядок. Ми більше не можемо існувати одночасно.

Магістр підійшов ближче:

— Знаєш, Сашку… в тебе красивий світ. Чисто, спокійно… Але мені здається, він побудований на страху.

— Він побудований на результатах! — гаркнув диктатор Сашко. — У мене не кур'єрська служба — у мене Кур'єрська Імперія! Я доставив мир у десять країн! І жодного разу не впустив каву!

Він показав жест, і на площу винесли... трьох клонів Сашка, зв'язаних, у картонних коробках. Всі — однакові.

— Це ті, хто теж думав, що вони справжні. Але їхні халепи призвели до знецінення бренду. Я не дозволю ще одному…

І тут Гриша — так, голуб — злетів й поклював диктатору шарф.

Усі затихли.

Диктатор Сашко повернув голову.

— Ти привів із собою його?!

— Він… сам приходить… — промимрив наш Сашко.

— Цей голуб — єдиний елемент, який я так і не зміг усунути. Він… незнищенний. І тепер ти — агент хаосу. Ти маєш піти.

— Піти куди? — зойкнув Тьома.

— Назад у свій світ. Або… залишитись тут, але під наглядом. У відділі “Ризиків”. З Магістром, Тьомою… і рештою “невдалих версій”.

Магістр зітхнув.

— Єдиний варіант — знову створити логічну діру.

— Як? — спитав Сашко.

— Треба зробити щось, що в жодному всесвіті не є раціональним.

Сашко подумав.

І зняв із себе штани.

— Вибач, брате, — сказав він диктатору. — Але я — це я. У штанах, чи без. З голубом, з халепою, з твоїм банером, чи в підвалі з мафією. Я — непередбачуваний.

І відкусив кнопку тривоги зі свого самоката.

Все знову зламалося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍