Ігор Упс - Невдаха , Ігор Упс

Абсурдна комедія з елементами магічного реалізму та соціальної сатири. Це історія маленької людини, яка випадково вплутується у великі й часто незрозумілі події. Світ навколо нього трохи зрушений, повен дивакуватих персонажів, символічних голубів і філософів у тапках. Усе це — під соусом легкого сюрреалізму, кур’єрської драми та щоденної боротьби з реальністю.

Глава 1. Піца, дурні та фатальні рішення

Сашко ніколи не мав проблем із вибором — усе, що він обирав, гарантовано закінчувалося як мінімум ніяк, а як максимум — викликом швидкої або поліції. Сьогодні ж він хотів лише піцу. Гарячу, з подвійним сиром і анчоусами. Але "Маріо’с" не доставляв після десятої, а годинник показував 22:17.

— Ну й чорт з ним, — пробурмотів він, натягнувши капюшон. — Прогуляюсь, подихаю... брудним міським повітрям.

Він ішов без мети, як завжди, і саме це було його суперздібністю. Там, де нормальні люди оминали темні провулки, Сашко заходив — бо "коротше". Там, де вивіска "вхід стороннім заборонено", він бачив "ну а раптом?". Тож коли побачив двері з неоновим написом "Gentlemen’s Club: Poker Night", він подумав:

— Може, хоч тут продадуть піцу.

Двері виявилися не замкненими. Сходи вели вниз, під землю. Всередині — тьмяне світло, дим, і десяток здоровенних типів у дорогих костюмах, які точно не прийшли по маргариту.

— Ти хто такий? — пролунав голос, різкий як ніж по склу.

Сашко застиг, як лось перед фарами.

— Я... Кур’єр! Піцу приніс. — Сам не зрозумів, навіщо це сказав.

— Без піци?

— Ну... її вкрали. У під’їзді. Банда... голодних голубів...

Чоловік у костюмі з чорними окулярами — вночі — навіть не кліпнув. Подивився на іншого, кивнув, і той дістав пістолет.

Сашко зрозумів, що піца — не найгірше, чого йому

сьогодні бракує.

— Банда... голодних голубів, — повторив Сашко, вже шкодуючи, що не сказав хоч щось логічніше. Наприклад, що впав у каналізацію.

Чоловік із пістолетом підійшов ближче, і Сашко мимоволі ступив назад. Але там була лише стіна. І запах сирного соусу, якого тут точно не було.

— Та він псих, — буркнув охоронець. — Або підставний.

— Може, коп? — сказав інший, щелепа як у бетономішалки.

— Я — просто дуже голодний! — вигукнув Сашко. — Я навіть не знаю, де я! Я думав, це кафе!

Мовчанка повисла густа, як конденсат у маршрутці. І тут...

— Сашко, ти шо, здурів?! — пролунало ззаду, і до зали влетів Тьома "Ракета" на електросамокаті, лишивши за собою шлейф вогню з мокрих шин і фольги від шаурми.

— Я тобі пін-код кинув, щоб забрати шолом, а ти в підвал? Ти знову шукаєш сенс життя через їжу?!

Тьома зістрибнув, знімаючи окуляри з драматичним виглядом. Озброєні чоловіки завмерли, переглядаючись. Один із них прошепотів:

— Це шо, ще один кур’єр?..

— Це — Ракета, — гордо відповів Тьома. — І я забираю свого напарника, бо в нас ще доставка на Позняки.

— Ви вдвох не з поліції?

— Ні, але якщо зараз не відпустите — я почну знімати.

Він підняв смартфон і вже тикав по екрану.

— “Доставка чи смерть”, прямий ефір. Не забудьте помахати.

Тіло казино здригнулося. Усі подивилися на Тьому, потім на Сашка, потім знову на Тьому. Хтось кашлянув.

— Та забирайте свого божевільного і провалюйте, — сказав головний у чорних окулярах.

Тьома блискавично схопив Сашка за руку.

— Схопив — побігли! — шепнув і натиснув газ.

На виході, прямо над дверима, на проводі сидів Гриша — той самий голуб із червоною ниткою. І клював щось схоже на бургер. Сашко подивився на нього й прошепотів:

— Ти жартуєш?.. Ти теж тут?..

Гриша кліпнув. Або підморгнув. Усе залежить від рівня параної.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍