Ігор Упс - Невдаха , Ігор Упс

Глава 13. Аномальний елемент. Село Імовірка-1

 

— Я просто хотів з’їсти рол, — тихо сказав Сашко, сидячи на задньому сидінні “Ланоса”, вкраденого випадково, з пакетом суші на колінах і голубом Гришею, що сидів на голові як корона.

— Ми всі просто хотіли з’їсти щось, що не схоже на прокисле молоко, — зітхнув Тьома. — Але тепер ми, брате, — в бігах.

— Не в бігах, а в міжвимірній халепі, — уточнив Магістр. — Нас щойно намагались використати для пророчого запуску автомату, який плюється лебедями.

Та в цей момент задзвонив телефон. Але не Сашків, не Тьомин. Авто почало дзвонити. З радіо.

 

— …виклик на частоті 44.4 МГц для об’єкта №13-Б. Ви виявлені.

Ви — аномальний елемент. Залишайтесь на місці. Агент уже в дорозі…

— Тю, та це ж випадкове радіо... — почав Сашко, але тут із вентиляції прямо в салон випала капсула. Із неї — маленький, але злий дрон, що на ходу почав сканувати обличчя.

— Об'єкт підтверджено. Ініціюємо Протокол Санкціонованої Імпровізації. Висока нестабільність.

— Та ну вас в сраку! — закричав Тьома й натиснув на газ.

Позаду — сирени. Але не поліція. Автобус без водія, з написом «Бюро Природної Імпровізації», і купою сенсорів, що крутяться як юшка в борщі. У вікні автобуса — агентка з холодними очима і бейджем:

Агент Диня. Посада: Наглядач за Непояснюваними Долями.

— Вони вже близько! — закричав Магістр.

— Це спецслужба, яка стежить за порушенням... принципу життєвого логосу!

— Тобто?

— Якщо ти щодня настільки випадково вляпуєтьсяш у все, що ламаєш реальність — тебе забирають. Щоб не розвалив світ!

— Я ж просто... живу! — зойкнув Сашко.

— І от в тому і проблема, брате.

Вони звернули в тунель. За ними — дрон, автобус, і тепер ще… кінь. Так. Кінь. З камерою на голові й написом “Агент Вєжливий”.

— У них є кінь з бодікамерою?!

— Це наша держава, Сашко. В нас усе є.

Поки Тьома викручував кермо, Магістр відкрив бардачок і витяг… консервну банку, пачку візиток і щось схоже на мікрохвильовку з написом “Портативна логічна діра”.

— Що це?

— Це наша єдина надія. Я знайшов її на форумі філософів-залізничників. Якщо ми відкриємо її прямо зараз — є шанс, що нас засмокче в інше місце.

— А яка гарантія, що там краще?

— Жодної. Але там точно немає Агента Дині.

Сашко, не розуміючи, натиснув кнопку на мікрохвильовці.

І все… стало трохи не так.

Замість тунелю — болото. Але асфальтоване. Кінь почав задкувати, автобус загальмував, а дрон вилетів у річку. Попереду — село з назвою "Імовірка-1". На в’їзді табличка:

“Ласкаво просимо. Тут усе може статися, і це не завжди погано”.

Магістр усміхнувся:

— А от тепер — починається найгірше. Бо ми вийшли за межі сюжету.

Машина задиміла, захрипіла і зупинилась просто посеред асфальтованого болота. Довкола — туман, що пахне горілим кропом і мокрими батарейками. На в’їзді табличка з написом, вирізаним сокирою:

"Імовірка-1. Тут усе може статись. І не завжди погане — погане."

Сашко вийшов із Ланоса і відразу провалився по коліна в асфальт.

— Тут земля як гума! — зойкнув він.

— Це не земля, — буркнув Магістр, — це фізика, яка не змогла пояснити, що ти ще живий.

Село виглядало, як сон людини, яка заснула під Discovery Channel і мультики одночасно. Будинки — під кутом, один стояв догори дахом, а один — боком. Коза бігала по стелі.

Їм назустріч вийшов дідусь у капелюсі з фольги.

— Хто ви? Де ви були? Що тут шукаєте? Це точно ви?

— Це… село? — перепитав Тьома.

— А це — запитання? Ви завжди питаєте? Ви не боїтеся відповідей? Ви чули, як гавкає ймовірність?

Селяни виходили з хат і сипали питаннями:

— Ви з мафії?

— Ви з майбутнього?

— Ви з «1+1»?

— Чому у вас голуб на плечі?

Гриша покрутився й сів прямо на голову Сашка, виглядаючи як серйозний генерал абсурду.

— А якщо я скажу "ні"? — намагався відбиватись Сашко.

— Чому "ні", а не "так"?

— Ви боїтесь контролю?

— Ви прокидались у ванні з гусем?

— СТОП! — крикнув Магістр. — Вони говорять лише питаннями, бо тут ніхто не має остаточної відповіді. Це село — уламок колишньої ідеї державної програми. Колись тут хотіли тестувати штучну інтуїцію. Але вона збожеволіла. І тепер тут живуть ті, хто вижив у тестах.

Тьома підійшов до магазину. Надпис: “Можливе Майбутнє™”

— Це шо, "Сільпо з паралельного завтра"? — здивувався він.

Всередині — полиці, на яких продавались речі з цінниками:

"Твоє життя, якби ти навчився грати на гітарі" — 219₴

"Сусід не вкрав велосипед у 2009" — 74₴

"Не написаний любовний лист" — 48₴

"Розмова, якої не вистачало з татом" — розпродаж

Сашко взяв маленьку коробочку — там написано:

“Життя, якби ти не вліз у цю історію”

Він відкрив її. Там була... пуста цукеркова обгортка й записка: “Нічого. Бо тебе б не було.”

— Чорт, навіть у паралельній реальності я фігура з дивних снів, — зітхнув Сашко.

У цей момент у магазин зайшов чоловік у чорному костюмі, з бейджем "Бюро Природної Імпровізації — Агент Питаннячко".

— Ви не думали, що ми вас знайдемо?

— Ви реально думали, що "Імовірка-1" — безпечне місце?

— Ви в курсі, що тут ваше існування знижує шанси виживання логіки?

— Біжимо, — шепнув Тьома.

— Куди? — спитав Сашко.

— Туди, де нас ще не було. До "Імовірки-2".

— А де вона?

— Кажуть, вона з'являється лише тоді, коли ти зробиш щось таке, що точно не зробив би.

Сашко подумав. Зітхнув.

Зняв кросівки… і поліз цілувати голуба в дзьоб.

І простір зламався

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍