Ігор Упс - Невдаха , Ігор Упс

Глава 12. Центр Комерційного Абсурду

 

ТЦ "Берлін" — це місце, де архітектурні мрії йдуть помирати. Побудований у стилі “бетон і відчай”, він виглядав, як якщо б Хрущов і IKEA сварилися під час землетрусу. Всередині — порожньо. Магазин шкарпеток працював, секонд-хенд для собак — теж. З колонок десь зверху грала версія «Ти ж мене підманула» у техно-аранжуванні.

Пан Копчений повів їх униз, на мінус третій рівень, повз кіоск з сувенірами, де продавали сіль, плакати з Ван Даммом і ложки з написом “Київ 2030”.

— Тут і знаходиться “Гравітація-0”, — сказав він. — Але є нюанс. З моменту, як його виявили, навколо сформувалась... спільнота.

— Яка ще спільнота?

— Секта. Вони вірять, що автомат — це Врата до Великої Змінної Суші. І що кожен жетон — це шанс стати кимось іншим. Вони називають себе «Гравітаціонери».

— Ну супер, — зітхнув Тьома. — Секта. Автомат. Магістр з кефіром. Що ще?

— Я — не з кефіром. Це мікстура від сприйняття.

Сашко ж тим часом… відірвався. Буквально. Побачив автомат із написом “Гра «Краще не тисни»” і… натиснув.

— САШКО! — закричали всі одночасно.

Почулось гудіння. Стеля трошки затремтіла. Із вентиляції вилетів… голуб. Не Гриша. Новий. З блискітками. І гітарою.

А потім з’явились “Гравітаціонери”.

Усі в білих халатах з вишивкою “Велика Змінна Суша прийде в кетчупі”. На чолі — лисий чоловік з оком намальованим на лобі. Він тримав в руках жетон і махав ним як мечем.

— Ти активував Сигнал! — вказав на Сашка. — Ти — той, хто обраний через дурість!

— Та я просто… натиснув.

— Саме так починаються всі великі катастрофи.

Автомат “Гравітація-0” почав світитись. Сектанти стали в коло. Пан Копчений дістав свисток, хом’як перелякано застрибнув у капюшон.

Тьома гукнув:

— Та вимкніть його! Зараз портал відкриється!

— Я не хотів! — кричав Сашко, намагаючись натиснути "Esc".

— Це автомат, а не ноутбук, йолопе!

Промінь світла з автомата вирвався вгору.

З нього вилетів… пластиковий лебідью

— О ні… — прошепотів Магістр. — Лебідь — це знак. Нас чекає реверсивна халепа. Це коли все погане починає траплятись у зворотному порядку. І ще гірше.

Усе миготіло. Паралельні реальності зміщувались. Сашко впав на підлогу, вдарився об автомат з надписом “Обери собі інше життя”, і той… прийняв вибір.

Знову засвітився портал.

Із нього вийшов… Сашко. Але в костюмі. З чемним виразом обличчя. З дипломом. І ланчбоксом.

Він подивився на звичайного Сашка і сказав:

— Ну, привіт, реальний я.

— Це… хто? — спитав Тьома.

— Це я, якби не пішов на доставку того нещасного ролу… — простогнав Сашко. — Це… я з адекватного всесвіту!

— А ти з цього — залишається з нами, — сказав сектант і натяг

нув Сашку на голову пакет з написом "Дарунок суші-богів".

Сашка посадили на дерев’яний трон, зібраний із частин старих шкільних парт і деталей від пральної машинки "Малятко". На голові — обруч з ліхтариком і соєвим соусом. Перед ним — вівтар, на якому лежала… інструкція з користування мультиваркою і фігурка з LEGO, що зображала «Великого Рисового Коду».

— Слухай, Сашко, — промовив лисий сектант (він же Великий Рол), — ти пройшов обраний шлях: випадкова кнопка, безглуздий вибір, поява голуба. Це усе — знаки.

— Це усе — я, — сумно підтвердив Сашко. — Я — втілення випадкового лайна.

— Саме це і є священна випадковість! Тепер ми тебе "перепрошиємо", аби ти міг вести нас до Вищого Автомата.

Заграли гонги. З динаміка пролунав Windows XP startup sound. Двоє сектантів винесли "Суші-Шолом" — старий друшляк, обмотаний світлодіодною гірляндою й з USB-портом, який, здається, був під'єднаний до нічника у формі панди.

В цю мить…

БУМ!

Двері в підвал винесло копитом. Увірвався Тьома "Ракета", в камуфляжі з пакетів Glovo, на електросамокаті з криком:

— ДОСТАВКА ЧИ СМЕРТЬ, МРАЗІ!

За ним — Боря "Магістр", з пакетом кефіру, арбалетом, зібраним із дитячого конструктора, і очима, які давно все зрозуміли, але відмовились приймати.

— Віддайте пророка! — вигукнув Тьома.

— НІ! — відповіли сектанти. — Він наш білет до іншої реальності!

Магістр кинув фішку з казино прямо в автомат. “Гравітація-0” почав жити своїм життям. Засмоктав найближчого сектанта в себе, і замість нього виплюнув… пачку вафель “Артек” і папірець з написом “Ви — смішна помилка долі”.

Почалась метушня. Сектанти розбігались, хтось почав молитись пластиковому лебедю. Голуб Гриша сів Сашкові на плече й прокрутив головою на 360.

— Це знак, — буркнув Магістр. — Пора тікати.

Тьома натиснув на кнопку на самокаті. Із нього вилетіла димова шашка, яку він зробив зі старої гірчичниці і дезодоранта. Всі троє, разом із Сашком, зникли в димі й вирвались назовні, прямо в ангар підземного паркінгу ТЦ "Берлін".

Там стояв старий “Ланос”, який вони вкрали ще два розділи тому (і досі не знали, чий він).

— Ви вкрали “пророка”! — кричав сектант, бігши за ними.

— А ти втратив “мозок”! — відповів Тьома і різко стартонув.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍