Rada Lia - Моя власна Нефертіті, Rada Lia

Розділ 9

Коли вони повернулися додому, Хенут сперлася спиною до стіни й голосно засміялася. 

— Це нервове, — констатував чоловік. — Воно й зрозуміло — ми ледь не попалися.

— Попалися? — дівчина затряслася від нового приступу сміху. — За злочин проти Богів або фараона тут спалюють живцем. А те, що ми збиралися забрати золоті предмети з вівтаря цілком тягне на злочин проти Амон Ра. 

— То чому ж син фараона відпустив нас?

— Я не знаю. Може вплинуло, що я при дворі з дитинства, і ми досі дружимо? Якщо можна дружити з майбутнім фараоном.

— А він не передумає? Не прийдуть сюди стражники?

Дівчина поглянула на нього замислено:

— Сподіваюся, але гарантій немає.

Вона нарешті відліпилася від стіни й пройшла вглиб кімнати. Дістала тарілку з фініками й простягнула її Назару:

— Будеш? 

Він похитав головою. Тож дівчина усілася на підлозі й почала їсти сама. Через вікно під стелею просочувалися до кімнати перші вранішні промені.

— Якщо тікати, то прямо зараз, — зауважила Хенут. — Вдень, якщо Аменхотеп четвертий здасть нас, ми вже нічого не зможемо вдіяти. 

— А ти вважаєш, що нам треба тікати зараз? 

— Важко сказати. Та я чомусь вірю сину фараона. Я його з дитинства знаю й він завжди був чесним. — Вона потупила погляд.

— Ого, — здивувався Назар. — То у вас був роман?

— Роман?

— Ну стосунки. Ти подобалася Спадкоємцю престолу?

— Я про таке навіть не думала. Але ми були дуже близькі. Аж занадто, — вона почервоніла.

— Це як? — зацікавився Назар.

— Ми плавали в басейні. Просто відпочивали. Нам було тоді по п'ятнадцять. А потім він сказав, що мріє одружитися зі мною й зробити головною царською дружиною у майбутньому. Що звичайно неможливо, бо я лише служниця.

— Он воно як. Він у тебе закоханий. — Несподіваний укол ревнощів прорізав йому серце. — І більше тема одруження не підіймалася?

— Ні, але ми багато часу проводимо з ним разом — Хенут подивилася на Назара. — Він питає мою думку про різне.

— Ну то може він підходить тобі більше, ніж я? 

Чоловік одразу ж пожалкував за ці слова. Хенут подивилася на нього таким спантеличеним поглядом, що він був готовий забрати сказане назад. Однак виду не подав. Назар розвернувся й пішов до своєї кімнати. Ліг на ліжко. В голові роїлися різні думки. Він згадав раптом, як Хенут розказувала, що її мати хотіла назвати Нефертіті. Щось невловне крутилося в нього в голові, пов’язане з цим, але він не міг згадати, що саме, і невдовзі заснув.

Коли Назар прокинувся, на вулиці було вже світло. Навіть невелике вікно під стелею пропускало достатньо сонячних променів, щоб зрозуміти, що надворі вже день. Він збирався погукати дівчину, як почув тихі приглушені голоси у сусідній кімнаті. Чоловік прислухався. Жіночий голос належав Хенут. Вона за щось виправдовувалася.

— Син фараона, — винувато промовила вона. — Ти ж сам казав, що існує лише один Бог. Та люди в майбутньому забули про нього. Цей чоловік може перенести ритуальні предмети великого Амона Ра у майбутнє й відновити нашу релігію.

— Хенут, а якщо він просто злодій? — почувши це Назар почервонів. Він тихенько встав з ліжка й підійшов до стіни, уважно слухаючи, що за нею говорять.

— Але його появу напророкувала моя мати ще задовго до того, як він прийшов.

— І ти правда віриш, що він має відновити віру в єдиного Бога? Я тобі вірю Хенут, але будь обережна. Ти надто добра й довірлива. Ти підеш з ним?

Запанувала мовчанка.

— Якщо він мене візьме, — нарешті пролунав голос дівчини. — Я не впевнена, що він справді хоче зі мною одружитися.

— Якийсь чоловік з'явився невідомо звідки й ти готова взяти з ним шлюб, а мені — майбутньому могутньому фараону, ти відмовила. Твоє щастя, що ми друзі.

Дівчина нічого не відповіла. 

І саме в цей момент Назар зрозумів, що крутилося в нього в голові й що він не міг пригадати. На другому курсі університету, коли вони проходили історію Стародавнього Єгипту, професор, який викладав, кілька разів згадував про Нефертіті: “Нефертіті була дружиною фараона Аменхотепа четвертого, — пояснював він тоді на лекції, — який згодом перейменував себе в Ехнатона, заборонив віру в інших богів й започаткував нову релігію, в основі якої є поклоніння єдиному богу Атону”.

— Я вірю тобі й допоможу твоєму другові, — пролунав голос Аменхотепа, — але тоді ти мусиш залишитися тут і взяти зі мною шлюб. Це моя умова.

— Я…згодна, — тихо проговорила дівчина.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍