Ірен Кларк - Гра без правил, Ірен Кларк

— Ти гаряча, коли злишся.

— А ти дурний, якщо думаєш, що це тобі допоможе.

Його губи розтягнулися в ледь помітній усмішці, навіть коли я намагалася втиснути його лопатки у метал.

— Це взаємно. Особливо в моменти, коли я мрію розбити твоє обличчя.

Він зробив несподіваний рух, і за мить я вже була затиснута між його тілом і холодною поверхнею контейнера. Його долоня міцно стискала моє зап’ястя, а його подих обпікав мою щоку.

— Я повинен тебе вбити.

Його голос був тихим, майже ніжним.

— Так чого ж чекаєш?

Його рука стиснула мою шию.

Не щоб задушити. Щоб відчути.

— Бо мене більше цікавить не ти, а твій бос.

Я ледве стримала злісний сміх.

— Макс. Де він?

— Йди до біса.

Він тихо засміявся.

— Невдячна.

Щось ударило мене по скроні.

Світ захитався, потьмянів.

Останнє, що я відчула, — як мене підхопили на руки і кудись понесли.