Еліс Кларк - Палай зі мною, Еліс Кларк

Селіна: "Мій дядько продав мене до ескортного агентства, а звідти я, як ексклюзивний товар, потрапила до чоловіка, який страшенно лякає мене. Він хоче, щоб я спокусила його конкурента... але що робити, якщо в серці розгорілося почуття саме до мого клієнта?" Влад: "Я збирався використати її, заплатив за це гроші, практично, офіційно купив її на тиждень. По дорозі додому ми потрапили в перестрілку, а вже на наступний день вона мала готуватись до завдання, та несподівано вона зачарувала мене… майже дитина, мені не можна думати про неї, але чи довго я зможу контролювати свої почуття?…" БЕЗКОШТОВНА КНИГА!

1. Селіна. Як я вперше вийшла з борделю дядечка

— Селіно, швидко, йди за мною! —  дядечко хапає мене за запʼясток і тягне прямо до зали зустрічі з клієнтами, тієї, де клієнт обирає підходящу дівчину. 

— Але… Я ще не готова! Я не буду, якщо там секс, я…

— Час відпрацювати свої борги, дівчинко. Я ростив тебе стільки років, стільки грошей вклав, тепер ти маєш попрацювати на мене. Я не поставлю тебе на щось жорстке, не бійся, — бубнить він, витягуючи мене до зали.

Тут вже стоять всі нарядні, розфуфирені і нафарбовані дівчата і незадоволено дивляться на мене. А в мене і на голові бардак, і з одягу доволі проста чорна сукня. Навіть туфлі не встигаю вдягнути, так і виходжу боса. 

— Це вже краще, — чоловік років тридцяти пʼяти оглядає мене, як якусь породисту коняку, хіба що в зуби не заглядає. — Ану, зніміть з неї сукню. Я маю подивитись ноги. 

— Що?... — тихо ойкаю, коли дядечко штиркає мене в бік. 

— Руки підіймай, хутко!

На автоматі підіймаю руки, бо звикла слухатись. Коли я не слухалась, він міг і вдарити… Бив там, де не залишалось слідів… Тіло до сих пір памʼятало цей біль.

Дядько хапається за поділ моєї сукні і швидко стягує її через голову. Я залишаюся в самій білизні. В голові б’ється одна думка: “Невже це станеться на мій день народження?”

Вихопивши з його рук сукню, я намагаюся прикритися нею від настирного погляду клієнта ескорт-сервісу, який шукає дівчину на вечір.

 — Що ж, непогано. Виглядає на диво чистою, — заявляє клієнт. — Беру цю. На тиждень. Оплачу повну погодинну вартість, але мені потрібна саме вона. 

На тиждень? Я кидаю на дядька погляд, повний страху. Він ні про що таке мене не попереджував. 

— Вона ще без досвіду, ну але ви самі обрали, — дядечко знизує плечима. — Якщо це для вас не проблема.

— Не проблема, — клієнт хитає головою. — Навпаки. Так навіть краще. Вона чиста, це її великий плюс.

 — А що я маю робити? — нарешті наважуюся запитати. 

— Все, що буде потрібно, — клієнт пронизує мене поглядом темних очей, ніби в душу зазираючи. В мене по шкірі аж мурахи йдуть… Страшно. — Загалом, вирішено, — він підходить до мене, підхоплює з підлоги сукню і тикає мені в руки. — Вдягайся, їдемо прямо зараз.

Хоч у кімнаті не холодно, я вся тремчу, не можу потрапити руками у рукава, не можу повірити, що все це відбувається зі мною… Може, це всього лише страшний сон?

— Давай хутчіш, — підганяє мене клієнт, невдоволено насуплюючи брови. — Мій час коштує дуже дорого, і крім того, ти маєш відпрацювати кожен витрачений на тебе цент, дівчинко.

Йду за ним, опустивши очі, і тільки коли ми виходимо на ганок, я розумію, що так і не взулася, і стою на мокрому бетоні босоніж. 

— Чому зупинилась? — запитує він, кинувши на мене презирливий погляд. — Ти забула, що мій час — гроші? 

— Я забула туфлі, треба повернутись, — бурмочу я, відчуваючи всю абсурдність цієї ситуації. 

—  Владлен Арсенович ніколи не повертається, — чую я чоловічий голос.

Навіть не розумію, звідки навколо нас зʼявляється ще четверо чоловіків. Вони всі кремезні і ніби на одне обличчя, певно, це його охорона.

— Марку, тобі слово не давали, — невдоволено каже Владлен, а потім переводить погляд на мене. — Сідай в машину. Нам час їхати.

Всього біля виходу із приміщення стоять три автівки. Один із чоловіків відкриває дверцята тієї, що посередині і жестом показує мені, щоб я сідала. Я йду до машини, відчуваючи, як ноги відразу стають крижаними, адже надворі жовтень. 

Сідаю на гладеньке шкіряне сидіння і відразу забиваюся в куток, намагаючись займати якомога менше місця. А вже за мить бачу, що Владлен Арсенович сідає поруч зі мною. 

Він знов окидає мене хижим поглядом, а потім простягає руку до мого стегна. За мить пальці починають ковзати по сукні, а очі… Він все так само дивиться прямо на мене, та ще й усміхається.

Ще секунда, і пальці торкаються шкіри. Мені страшно, серце в грудях нестримно колотиться, а коли його рука пірнає під сукню, то, здається, я і зовсім забуваю, як дихати. 

Це найжахливіший день в моєму житті, в цю мить мені здається, що я ось-ось задихнусь. Наче найбільші мої нічні жахіття  втілилися зараз у цьому звичайному на вигляд чоловікові. Мабуть, саме це мене й лякає — що він не виглядає якимось бандитом чи маніяком. Але його погляд  небезпечніший за погляд хижого звіра…

— Дівчинко, розслабся. Повір, якщо будеш гарно поводитись, ти навіть зможеш отримати задоволення… 

 

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно