Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

Леся продовжувала працювати в клубі, і з кожним днем їй ставало все важче приховувати правду. Макс не довіряв людям просто так, і вона бачила, як він за нею спостерігає. Він не ставив прямих питань, але його погляди говорили більше, ніж слова.
Одного вечора, коли клуб уже майже закривався, Макс жестом покликав її до себе.
— Ходімо, Леся, прогуляємося.
Вона кивнула, намагаючись виглядати спокійною, хоча всередині все напружилося.
Вони вийшли на задній двір клубу. Було тихо, лише ледь чутний гул міста вдалині. Макс запалив сигарету, зробив затяжку й подивився на неї.
— Ти не така, як усі, хто тут працює, — сказав він нарешті.
Леся ледь помітно всміхнулася.
— Що ти маєш на увазі?
— У тебе не такий погляд. Не та мова тіла. Не та реакція на небезпеку.
Вона знизала плечима.
— Я просто вмію контролювати себе.
Макс примружився.
— Можливо. Але я не довіряю тим, кого не можу зрозуміти.
Леся відчула, як по спині пробіг холод.
— То що тепер? — тихо спитала вона.
Макс загасив сигарету й усміхнувся.
— Тепер я буду спостерігати за тобою ще уважніше.
Він  розвернувся й пішов назад у клуб, залишивши Лесю стояти в темряві.
Вона зробила глибокий вдих.
Він щось запідозрив.
І це означало, що часу в неї залишалося дедалі менше.