Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

— тиша. За випивкою розбалакали кількох банківських клерків, але ніхто нічого не чув. Повернулися засмучені, з мішком дукачів, але без тебе. Ох, я тоді їм наговорила... Не могла змиритися, що ти міг просто зникнути. Не хотіла думати, що лишилася з Олею сама.

— Вибач.

— Не варто. Я виплакалася, і ми продовжили задумане.

Вивозили родини характерників за кордон, різали хортів, купували відомості про їхні сховки і спалювали дощенту, вбивали ватажків... Усе минало так легко, неначе твоєю втратою ми підкупили прихильність долі. Країна шаленіла від новин про протистояння хортів Святого Юрія і лицарів Сірого Ордену. Більшість вболівала проти сіроманців, але ми завжди мали підтримку по всіх усюдах. Навіть серед попів!

Я здебільшого марнувала час і гроші на спроби дізнатися про тебе. Оббивала пороги відьом, ворожок, віщунів, але всі відмовлялися або повідомляли скорботно, що можна забути про цю людину — мовляв, доля твоя тепер навіки вплетена до Потойбіччя. На запитання, як тебе можна витягнути звідти, всі лише витріщалися і відказували, що це неможливо. Ніби змагатися з вітром чи битися з тінями, говорили вони, все марно, забудь його, жінко, відпусти і знайди іншого.

— Після поразки на озерах мене накрило відчаєм, — Катря надпила калганівки. — Хотілося вити від безвиході. Втекти звідси, якнайдалі від безпросвітного лиха, на інший край світу, куди Гнат родину відправив, втекти й почати нове життя... Та моє серце відмовлялося вірити. Я не могла втекти без тебе! І ось ти тут, зі мною, пошарпаний потойбічними вроками, але живий... Повернувся, звідки не було вороття. Ті всі шарлатани і шеляга ламаного не коштували!

— Ти завжди була сильною духом, Іскро, — сказав Северин.

Просто ти не бачив леза біля горла своєї доньки, відповіла Катря подумки.

— А про яку поразку на озерах ти згадала? Невже Орден програв?

— Орден? — Катря хитнула головою. — Ордену більше не існує.

Чорнововк повільно відклав скибку хліба, яку тільки-но збирався надкусити, вперся у дружину колючим поглядом. Його худі щоки, порожевілі від вечері, знову зблідли.

— Що ти сказала?

— Ти все почув.

Навесні після твого зникнення, тобто рік тому, наші загони атакували Почаївську лавру, одну з найбільших цитаделей хортів. Свята вода їм не допомогла: ми здобули перемогу. Довели, що оговталися після поразки під Будою, довели, що можемо копнути у їхній м'якенький підчеревок... Ми раділи недовго. Невдовзі за допомогою загонів Варти хорти штурмували наш табір на Шацьких озерах. Хто зрадив — донині невідомо. Кривава була ніч... Настріляли стільки, що місцеві там досі срібні кулі знаходять. Тіла палили на величезних багаттях, аби нових дубів не виросло.

Ті, хто вижив після поразки, остаточно зневірилися і розсіялися. Як Вільна зграя після Вовчої війни... Після Буди нас лишилося небагато, а після озер і поготів. Кожен сам за себе — так більше шансів на порятунок. Багато хто подався за кордон. Мої нечисленні подруги зникли. Влітку Кривденко і Шварц урочисто проголосили Орден розбитим. Проте наша ватага — Еней, Варган, Малюк, Павич — продовжувала справу. Тепер полювали ми, а не вони. І бодай то були останні укуси вовка, ми не спинялися! На грудях кожного вбитого вирізали послання: S.O.

— Це Малюк вигадав?

— Як ти здогадався?

— Відчувається шляхетний почерк із домішкою північних військових звичаїв.

— Він вирізав найкраще з-поміж нас.

У газетах маленький загін охрестили бандами месників. Думали, ніби діє кілька таких ватаг.

Ми стали їхніми примарами, нічними жахіттями. Жалюгідні божі воїни не могли нас вистежити. Уявляєш? Безокий, безвухий, безголовий, божевільний і мамця з немовлям на руках — невловима банда! Жодного провального замаху. Досі не можу змиритися, що наш Орден знищили такі нікчеми... Чорт зна, як воно тривало б далі, але настала війна.

За зиму п'ятдесят третього османи захопили Князівство. Всі думали, що на тому й скінчиться, адже вірили, що на Двоморський Союз напасти ніхто не зважиться. Проте влітку, як і обіцяв Малюк, турки вдарили по Криму і поляках. Водночас із півночі на литовців посунув Альянс. Наші кинулися допомагати всім одразу, розпорошили сили, і то була велика помилка, бо восени зі сходу прийшла Орда.

Смарагдова сарана принесла стільки смерті, що всі миттю позабули про хортів та сіроманців. Незчисленна, невпинна, невблаганна навала... Харків захопили за перші дні. Усіх містян вирізали до ноги. Не пожаліли ні жінок, ні дітей. Кілька свідків, яким пощастило врятувалися, описували вулиці, що перетворилися на справжні ріки крові. Поки військо Січове оговталося і наготувалося до оборони, ворог брав паланок за паланком. До Різдва все Лівобережжя захопили війська безсмертного Темуджина.

— Ми програли війну?

Катря налила чоловікові чарку і сунула у кістляву долоню.

— Не програли. Поки що.

Лінія фронту пролягла по Дніпру. Відтоді Орда не поспішала і скористалася морозним затишшям для закріплення здобутків: розгорнули штаби, підтягнули й перетасували війська, налагодили шляхи постачання, придушили бунти в тилу, забезпечили порядок і прийняли перші клятви на вірність — загалом, перетворювали загарбане на своє. Османська Імперія тим часом загрузла на східному півдні Польського королівства, бо тилові рейди і невщухні повстання у Ханстві та Князівстві забрали всі необхідні для наступу сили. Альянс захопив омріяні Гіюмаа і Сааремаа, з яких колись почалася Острівна війна, окупував північні прибережні землі, але далі не просунувся.

Зараз уся Східна Європа палає війною, а решта світу робить ставки на переможців. Фаворитом вважається Смарагдова Орда, адже її блискавичний напад захопив земель більше, ніж Імперія та Альянс разом.

— Нині Безсмертний Темуджин споглядає Київ із лівого берега, — підвела риску Катря.

Северин ударив по столу, похитав головою і віддав їй порожню чарку.

— На тому наша ватага і розійшлася. З початком війни Малюк сповістив, що захист держави для нього понад усе. Варган сказав, що йому не можна потикатися на війну, і разом із Павичем подався у степи до Чорного моря. Еней просто вирішив пиячити. Жалюгідне рішення? Так. Чи здивована я? Ні.

Молодший брат не пропускав жодної нагоди, аби занапастити собі життя.

— Я ніби з одного кошмару перенісся до іншого,