Роман Миколайович Коваль - Багряні жнива Української революції, Роман Миколайович Коваль

Два десятки його документальних книжок — це мужній виклик нашому ренегатству і ганебному догідництву, це суворий докір тим, хто заради конформістської злагоди з нащадками ворога досі боїться навіть тіні своїх героїчних предків. «Багряні жнива Української революції» — органічне продовження цілісного літопису Романа Коваля про наших великих прадідів — таких молодих і юних! — котрі знайшли свою найбільшу радість у боротьбі з окупантами».

Антоніна ЛИТВИН, поетеса: «Зібралися люди на презентацію нової книги Романа Коваля («Багряні жнива Української революції»). Ця книга (як і попередні) розгортає пекучі рани рідної землі, яких зазнала вона в роки бурхливого вогненного змагання за волю, за державу, за народ. Зі сторінок постають живі герої, правдива, щира душа кожного промовляє до нас крізь роки, нагадує, що вони віддали життя за щастя рідного краю. І стукає в наші серця: «Віримо, що недарма загинули — рідний край буде щасливий!». Такі роздуми пробуджують книги Романа Коваля. Особливо вражає те, що дійсні слова, вчинки, події та факти нічим не прикрашені, жахні для нашої свідомості й величні у світлі історії України… Пекуче необхідну роботу проводить пан Роман, адже тільки тоді народ стає господарем своєї країни, якщо знає і шанує своїх героїв, якщо несе крізь віки їхній подвиг і велич вчинків. Але боляче стискається серце: скільки мук і крові, скільки молодих і старих, не боячись смерті, йшли в бій за волю рідного краю! А хто знає про них, про їхній подвиг?!»

Михайло ІВАНЧЕНКО, письменник, син сотника Вільного козацтва: «Документальна книга найактивнішого дослідника тогочасних Визвольних змагань Романа Коваля «Багряні жнива Української революції» — не тільки діорама нашого минулого. Вона застерігає сучасних будівників держави від повторення помилок… Завдяки нарисам про Українську революцію виростає національна свідомість і державне мислення українців».

Ігор СЮНДЮКОВ, журналіст газети «День»: «Суть історії ми осягаємо через долі людей. Це — її плоть, її «становий хребет». І коли автор художньо-наукової розвідки на історичну тематику керується переконанням, що «історик не той, хто досліджує минуле, а той, хто оживляє його», має до того ж талант, високі патріотичні почуття, також вперту (в найкращому розумінні слова) працелюбність, готовий «перетравити», вивчити та переосмислити сотні й сотні архівних документів, додамо, абсолютно ще не введених у науковий обіг, — праця такого автора, безперечно, важить чимало.

Олег ВІТВІЦЬКИЙ, кандидат історичних наук: «Якщо оцінювати внесок сучасників у сфері повернення забутих імен, то Роман Коваль, безперечно, є одним із найавторитетніших дослідників».

Костянтин ЗАВАЛЬНЮК, кандидат історичних наук: «Багряні жнива Української революції» — книга-пам'ятник. Можна її назвати і братською могилою, могилою українських вояків, могилою не безіменною… Бо ці імена повернув у нашу свідомість Роман Коваль».

Відгукнулася на книгу «Багряні жнива Української революції» і ясновельможна пані Олена Павлівна ОТТ-СКОРОПАДСЬКА, дочка Гетьмана України Павла Скоропадського. 15 вересня 2005 року у Києві на презентації книги «Багряні жнива Української революції» вона сказала: «Досі я вважала, що знала історію Україну, але, прочитавши книгу Романа Коваля, збагнула, що якраз не знала її».

Олена ЧЕРНЕНКО-ТЮТЮННИК, козачка з Черкащини: «Скільки то часу минуло як я збираюсь Вам написати, але всі мої слова міліють перед тим, щоб я хотіла сказати, як би я хотіла подякувати Вам і подивуватися тим, що Ви відкриваєте перед українцями… Роки мої критичні, вже вісімдесят, але романтика духу жива. І не подумайте, що я розливаю перед Вами. Я людина скупа на похвалу і не люблю, коли мене хвалять… Попри мої роки, ще лишилася студентська безпосередність і моє українство, що виховувалось у родині, на Львівщині, формувалося Тютюнниками і завершується «Багряними жнивами…»

Про автора

Роман Коваль народився 10 квітня 1959 р. в м. Горлівці Донецької області в родині вчителів — Надії Василівни Курило та Миколи Федотовича Коваля. Українець. Освіта вища медична (Київський медичний інститут, лікувальний факультет, 1982). Працював лікарем-інтерном 7-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом 10-ї клінічної лікарні м. Києва, терапевтом, старшим терапевтом та завідуючим поліклінічним відділенням 7-ї (4-ї) клінічної лікарні м. Києва.

Від 1989 р. член Української гельсінкської спілки, редактор газети «Прапор антикомунізму», член редколегії газети «Вільне слово», у 1990 р. редактор газети «Визволення», в 1991–1993 рр. редактор газети «Нескорена нація», від грудня 1993 р. — редактор газети «Незборима нація».

У 1990–1991 рр. — член проводу Української республіканської партії (секретар із питань ідеології). Від грудня 1992 р. — заступник голови Всеукраїнського політичного об’єднання «Державна самостійність України», а з 1993 року — незмінний голова об’єднання. Член Національної спілки журналістів України з 1995 року. Президент Історичного клубу «Холодний Яр» (від січня 1997 р.). З 1998 року член Національної спілки письменників України.

Автор книг: «Гасла і дійсність» (1990), «Чи можливе українсько-російське замирення?» (1991), «З ким і проти кого» (1993), «Про ворогів, союзників і попутників» (1993), «Підстави націократії» (1994), «Філософія українства» (1995), «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії» (1998), «Отаман святих і страшних» (2000), «Повернення отаманів Гайдамацького краю» (2001), «Трагедія отамана Волинця» (2002, у співавторстві з Костянтином Завальнюком), «Ренесанс напередодні трагедії» (2003), «Нариси з історії Кубані» (2004), «І нарекли його отаманом Орлом» (2005), «Багряні жнива Української революції» (2005).

Упорядник, редактор та автор передмов (післямов) книг: «Невольницькі плачі» Зеновія Красівського, «Українські герої» Анатолія Бедрія, «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії», «Записки повстанця» Марка Шляхового, «Медвин в огні історії», «Українська афористика», «Рейд у вічність», «Самостійна Україна» Миколи Міхновського, «Над блакитним Чорним морем» Леоніда Полтави, а також «Кубанська Україна», «Моя боротьба (спогади)» та «Кобзарі в моєму житті» Рената Польового; «Душею з вами» Лідії Чучупаки, «Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу» (спільно з Віктором Рогом).

Автор понад 850 статей у газетах, журналах, альманахах, історичних календарях, енциклопедіях України та української діаспори. Автор циклу радіопередач «Отамани Гайдамацького краю» (2000–2001). Автор сценарію документального фільму «Незгасимий огонь Холодного Яру». Автор циклів радіопередач «Кубанська Україна» (2002–2004), «Історія, яка не завершується» (2004–2005), «За Україну, за її волю» (2005).

Має сина Євгена (28.1.1981)