Жан-Мішель Генасія - Клуб невиправних оптимістів

Вісім військових, п’ятеро чоловіків і три жінки від двадцяти до тридцяти років, чекали на початок заняття з фотомонтажу. Відчинилися внутрішні двері. Увійшов майор Саша Маркіш. Дисципліновані студенти встали навитяжку й віддали честь. На екрані перемінювались діапозитиви. У глибині аудиторії старшина міняв слайди в діапроекторі в міру просування розповіді Саші, який стояв на підвищенні. Дерев’яною указкою він показував на екрані ілюстрацію до своєї оповіді та казав, що слід занотувати.

— …Ваша робота полягатиме в усуненні ворогів народу з усіх фотографій, хай би де вони тільки з’являлись: світлини класу, групи, сімейних зустрічей чи світських банкетів. Одноосібні фотографії нас не цікавлять. Їх треба знищувати. Засуджений має геть щезнути. По ньому не повинно залишитись анінайменшого сліду. Сфальсифікувати фото можна, з’єднавши два негативи в один, а потім збільшивши зображення на позитиві. Ця тонка операція потребує негативів з однаковими експозицією та контрастом. Така собі гра в хованки й викриття внаслідок монтажу двох зображень. На першому негативі ви зафарбовуєте особу, яка підлягає вилученню, а на другому — протилежну частину. Ви експонуєте позитив з двох негативів один за одним: зафарбовані елементи не проявляються на негативі, він об’єднує дві частини в одне ціле. Це дозволяє вилучити з фото того, хто не повинен там відбиватися. Слід використовувати крупно-зернистішу плівку, ніж в оригіналі. Вона замаскує дрібне зерно, і картинка вийде правдоподібнішою. Я навчу вас використовувати розчин сульфіту, що в деяких випадках полегшує роботу. Часто в нас немає негативів. Тут найпростіше працювати з проявленими фотографіями. Ви робите надріз гострим скальпелем і акуратно ведете лінію контуром людини, обличчя чи об’єкта, що підлягає вилученню. Щоб не тремтіла рука, можна покласти її на перпендикулярно виставлений до неї олівець. Закріпити вирізки допоможе тюбик клею. А далі достатньо злегка пройтися фарбою чи чорнилом по монтажному з’єднанню і звороту зображення. Перед склеюванням зафарбуйте вирізаний папір по всій товщині. Якщо об’єкт потрібно накласти на сірий чи чорний фон, вам доведеться замалювати зворот додаткового зображення в ідентичний колір, бо отримаєте помітний білий контур. Для довершеності роботи й маскування дефектів використовуйте аерограф. Компресор розпилює легку хмаринку чорнила за допомогою пульверизатора, що працює на циліндрі для стиснення повітря, подачу якого ви регулюєте самостійно. Фарбу слід розводити до максимуму, а тиск понижувати до мінімуму. Ще раз: рухаємось від найсвітлішого кольору до найтемнішого і не боїмося використовувати каше[202]. Що тонше розпилення, то кращий результат. Це дозволяє досягти ефекту зістарювання, забруднення, затінення, ефекту висвітлення чи руху. Рекомендовано накладати кілька шарів і вдаватися до напівтонів. Ви також можете елімінувати людину чи об’єкт безпосередньо з фото, однак тут знадобиться практичний досвід. На виході ви дістанете трохи ефірний ефект, далекий від реальності. Хоча в окремих випадках і таке застосовується. Щоб захиститися від випарів, потрібно надівати маску й захисні окуляри. Оздоблювальне підчищення контурів і з’єднувальних швів слід проводити пензликом вручну. Обов’язковим є перетворення ретушованого зображення на негатив. Тут подвійний інтерес: це дозволяє в подальшому безкінечно її репродукувати й доводить її існування. Якщо ви провели ретельну й майстерну роботу, довести підроблення негатива буде неможливо. Чому?..

Саша глянув на студентів. Переводив погляд з одного на іншого. Усі сиділи нерухомо, шукаючи відповідь. Вони потупили очі, заходилися безнадійно копирсатися в конспектах у пошуках відповіді.

— Чому?… Ви так нічого і не зрозуміли, стадо ідіотів! Бо негатив ніколи не бреше! Бо це видрукувано поверх виправленого. Завдяки вашому втручанню питання достовірності не поставатиме. Правдиве те, що можна побачити! А тепер спробуйте пояснити корисність цієї фотографії. Її політичну суть. Яке повідомлення ви хочете донести? Якщо треба затерти подвійне підборіддя, чи жирову складочку, чи зморшки — робота має бути невидимою, як у голлівудських ретушерів. Можна відтворити втрачене з віком волосся, зафарбувати сивину, згладити удари часу. Неприпустимо, щоб фото наших керівників, де вони не мають солідного вигляду, просочилися в газети. Ретушувати обличчя в зморшках, змарніле чи спухле, видалити прищі, стерти шрами — усе це потребує досвіду. Вихідне зображення має бути правдоподібним та переконливим. Суб’єкт не повинен молодшати, лише старіти повільніше за нас. В ідеалі варто додати усмішку чи блиск очей. Траплялося, нашій службі докоряли в показному ретушуванні, навіть грубому. Це технічне та практичне застосування історичного матеріалізму. Мене часто просили виправити досконале ретушування й зробити його видимим. Ми могли б стати справжніми митцями, як реальні фальсифікатори, — ніхто б нічого не запідозрив. Але йдеться про чітке повідомлення: ось що стає зі зрадниками! Вони зникають. Їх розпорошують. Наче їх не було ніколи. Ці підставні непрофесійні фото не випадкові — вони надихають родичів слідувати гарному прикладу, проявляти солідарність революції, власноруч псуючи фото зрадників, витягуючи їх із сімейних альбомів, знімаючи світлини зі стін вітальні. Скільки тисяч жінок знищили своїх затриманих чоловіків чи братів? Скільки синів зітерли назавжди батьків? Від них залишились самі тіні, діри, порожнечі, сліди від леза. У кращому випадку рука, плече чи взуття — це небагато. Цим люди ще й доводять нам, на чиєму вони боці, і таким чином рятують свої життя. А як інакше пробачити таким шлюб із ворогом народу? Як довіряти синові негідника? Ті ж, хто забув прибратися в домі, — мають зникнути. Зберігання фотографії ворога є доказом вини. Вчителі у школах навчають наших дітей вирізати ножицями тих злочинців, яких ми ще не вилучили зі шкільних підручників. У молодому віці все сприймається ліпше, тому наступне покоління буде працювати ефективніше. Урешті, єдиними слідами, що залишаться по ворогах народу, стануть тюремні знімки, зроблені в анфас і у профіль. Під час затримання ми проводимо чистку. Вилучаються фотографії, листи, щоденники, записники, зошити, посвідчення особи та спалюються в котельнях міністерства. Не можна вдовольнятися самим лише вбивством. Потрібно стерти їхні імена. Ніхто їх не згадає. Вони програють, а ми виграємо. Наслідки невідворотні. Їхні книжки вилучаються з бібліотек. Їхніх думок більше не існує. Не варто також нехтувати вилученням праць ворогів наших ворогів. Якби не було Троцького, не було б і антитроцькістів.

4

Коли полковник Яконов поклав слухавку, його рука тремтіла, він важко дихав. Нічний погрозливий дзвінок міністра завжди супроводжується шаленим серцебиттям. Як сталося, що ця справа доповзла до Москви, а його власні служби його ж не поінформували? Він був упевнений лише в одному. Це не випадковість — їх не трапляється ні МВС, ні в МДБ, тим більше їх не було за часів НКВС чи ОДПУ і не виникатиме в наступних міністерствах, якщо він проживе достатньо, щоб їх застати. Тридцятирічна кар’єра в