astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Так, Курт, - раптом пролунав іще один чоловічий голос. – Вибач, але я випадково почув частину вашої розмови і вважаю, що капітан команди має рацію. Так, життя – це іще те випробування і на протязі нього досить часто нам доводиться «ковтати гіркі пігулки», але це – не привід, щоб здатися. Та й твоєму горю можна зарадити…

- Але як, пане Верньє?! Якщо найближчим часом не знайти ніяких ліків для мого брата, то через кілька місяців він загине, а ті кляті бюрократи з Альянсу навіть не дозволять забрати його тіло для поховання чи кремації. Вони вже сприймають його, як якусь дивну істоту з кунсткамери, тіло якої варто залишити для подальших дослідів у таємній лабораторії.

- То його хвороба настільки серйозна і незвичайна?

- Не знаю. Схоже на те, - відповів Курт на запитання тренера і важко зітхнув. – То ж, я не думаю, що йому можна хоч чимось допомогти… Якщо вже люди з Альянсу «узялися» за кримінальне розслідування і справа дійшла до суду, то вже марно надіятися на порятунок брата…

- А я думаю, що його іще можна врятувати, - пролунав доволі манірно іще один чоловічий голос. – Вибачте, пане Метьюз за втручання, але Ваші істеричні крики просто неможливо було ігнорувати.

- Ваша Ясновельможність, ми не хотіли потурбувати Ваш спокій… Вибачте… - почав винувато белькотіти Райнхарт Ханке.

- Припини, Райнхарте, тепер я хоч розумію, що відбувалося сьогодні на гоночному треку. Тому, прямо зараз, я маю іще одну пропозицію до пана Метюза. Точніше – угоду.

- Яку? – тихо та ніяково запитав графа Курт.

- Я подбаю про лікування Вашого брата, а Ви – вгамуєтеся і здобудете титул чемпіона бодай на одному з видів гоночного транспорту. Ви ж самі розумієте, що від цього залежить подальша доля мого бізнесу.

- Вибачте, пане граф, але при всій моїй повазі до Вас… Ви пропонуєте мені просто неможливе… Невже Ви – бог?

- Ні, я – не бог, а ось один з моїх старших братів, мабуть, що так… зокрема, завдяки своїм зв’язкам з владою планети Genesis-M та впливовими науковцями з Альянсу. З усіх моїх родичів лише Раїн має високий науковий ступінь та багатий досвід і тому з ним рахуються навіть вороги. Якщо ж Ви довіряєте мені, то можу я поставити Вам два важливих запитання?

- Чи я довіряю Вам? – запитав Курт, але скоріше самого себе ніж графа. Іще якусь мить він думав, а потім відповів на власне запитання: - Скоріше – так ніж ні… У мене просто немає іншого вибору, якщо є бодай крихта надії на порятунок Крістіана. Тож, запитуйте, а я – відповім.

- Мені цікаво, на скільки ушкоджена центральна нервова система Вашого брата? І ще, я хочу знати координати його місця знаходження. Якщо люди з Альянсу не бажають передавати Вашій родині його тіло після загибелі, то хоча б адресу кріо-сховища повідомити зобов’язані, як і дозволити попрощатися з ним через захисне скло кімнати для відвідувачів. Вибачте за нетактовність…

- Я усе зрозумів, пане граф, - промовив Курт і важко зітхнув. – Згідно тієї інформації, яку надали мені лікарі реанімаційного відділення приватного медичного центру «Авіценна-601», головний мозок мого брата не був ушкоджений, а кріо-терапія мала максимально сповільнити подальше ураження його тіла. Що ж стосовно адреси, то півгодини тому з відділку поліції по мережі мені прислали офіційне повідомлення з координатами місця знаходження кріо-сховища та номер «капсули», у якій зараз перебуває мій брат.

- Дякую, я цілком задоволений Вашою відповіддю. Для Раїна не буде проблемою дістати потрібні коди доступу… Ну, що ж, я наполягаю на тому, щоб Ви разом з паном Верньє та Райнхартом приєдналися до пана Беккері та решти членів команди за вечерею  і добре відпочили перед завтрашнім стартом на гравітраку. Ви маєте бути у хорошій фізичній формі та врівноважені. Я хочу бачити Вас у чвертьфінальних стартах, тож Ви маєте докласти до цього немало зусиль.

- А якщо у мене нічого не вийде?

- Тоді Вам доведеться відшкодувати мені усі витрати на порятунок життя Вашого брата і, оскільки, я точно знаю, що на даний момент Ви не маєте ніяких фінансових засобів, то Ви будете зобов’язані довічно співпрацювати зі мною та командою «BLACK ARMADA» на моїх умовах. Після вечері Еміль принесе Вам на підпис оригінал нової угоди. Прийміть мої співчуття, пане Метьюз, але я – бізнесмен, тому, коли бачу добру вигоду, при цьому мене не гризе сумління за те, що я хочу отримати її.

- Я усе розумію і мені байдуже до Вашого сумління. Я усе підпишу, тому що хочу врятувати брата, навіть якщо заради цього мені доведеться продати душу самому дияволу.

- Я радий, що ми зрозуміли один одного. Тож, після того, як підпишете угоду, залишите моєму секретареві копію того офіційного повідомлення, яке нещодавно отримали. На цьому – у мене все. Добраніч, пане Метьюз, - промовив спокійно та без емоцій граф Раук і Реайя почув його тихі кроки. Потім, слідом за ним, з кімнати вийшли усі інші і смужка світла на стіні зникла – світло згасло у порожній кімнаті автоматично.

Хлопчик продовжував нерухомо стояти на місці з роззявленим від подиву ротом. Він був настільки вражений тим, що щойно відбулося зовсім поряд, тому навіть не помітив коли саме увімкнулося світло там, де він зараз знаходився, та П’єра, який вже був біля нього, але з якоїсь невідомої причини не поспішав схопити його.

- Ось ти де, - промовив охоронець і тим самим привів малого втікача до тями. – А ти – прудкий.

- Пане, що це за місце? – тремтячим голосом запитав Реайя.

- Житловий модуль, - спокійно відповів П’єр і хитро посміхнувся.

- Тут справді мешкають члени команди «BLACK ARMADA»? А може, я просто сплю? Розбудіть мене, пане…

- Ти – не спиш і справді знаходишся на території житлового модуля під туристичною базою №17. Саме тут мешкають пілоти-гонщики, тренери та технічний персонал.

- А той чоловік з дуже блідою шкірою – справжній граф?

- Так, - кивнув П’єр. – Він – мій хазяїн. А ти – будь слухняним хлопчиком і йди зі мною.