astrohameleon - Коханці Астрополіса. Крихітка для чемпіона., astrohameleon

- Я часто бував у майстерні Тутмоса Ітагула – головного інженера. Там на стіні є схематичне зображення усіх переходів та приміщень, які знаходяться під поверхнею Луни-202. Іноді, потай від батьків, разом з кількома друзями, я досліджував деякі з найближчих переходів, але тоді у мене не було з собою спеціального жетона, тому до приміщень ми не могли зайти. Довелося повертатися на поверхню. А ще, Тутмос інколи брав мене з собою на інші внутрішні технічні об’єкти, тому що не хотів залишати мене самого у своїй майстерні. Мабуть, він боявся, що я нароблю там якоїсь шкоди. Нам доводилося діставатись до потрібних об’єктів рухаючись переходами… Я добре пам’ятаю схему і це допомагає мені орієнтуватися на місцевості, а ця туристична база виявилася найближчим об’єктом, до якого я міг дістатися.

- А жетон навіщо поцупив у батька? Через це у нього можуть бути серйозні неприємності.

- Завдяки жетону я зміг потрапити сюди, а якби його у мене не було, то довелося б ночувати у переході.

- Ну, що ж, юний друже, хоч як тобі цього не хочеться, але таки доведеться повернути тебе додому. Я знаю де мешкають твої батьки і Помпонія Мінакіс, яка у хитрий спосіб привласнила не лише усі твої кишенькові гроші, а й виграш.

- То Ви знайомі з нашою менеджеркою і моїми батьками?! – Реайя був у розпачі.

- Особисто – ні, але з Тагі Лайкіною нещодавно мені довелося співпрацювати.

- Ні… Ще цього бракувало… - промовив хлопчик і з його очей потекли сльози. Він був дуже засмучений, тому що розумів те, що йому не втекти від досвідченого охоронця.

- Не хвилюйся, я сам поясню ситуацію твоїм батькам.

- Та вони і слухати Вас не будуть! – крикнув хлопчина і, будучи у ще більшому відчаї, так швидко рвонув з місця, що П’єр навіть не встиг зрозуміти, що відбувається.

Реайя швидко біг коридорами аж поки не опинився у якомусь неосвітленому приміщенні. Він різко зупинився і почув чиїсь голоси та метушливі кроки. Коли він озирнувся, то побачив, що позаду нього нікого немає. Стукіт підошви черевиків об підлогу лунав з іншого боку, але десь зовсім поряд. І тоді хлопчик збагнув, що знаходиться біля якогось житлового приміщення.

Раптом на стіні з’явилася світлова смуга і Реайя збагнув, що у сусідній кімнаті автоматично увімкнулося світло і воно лине через прочинені двері, біля яких він опинився. Зазираючи у вузьку шпарину, хлопчина нерухомо застиг на місці і почав прислухатися до голосів, які доволі голосно лунали у сусідньому приміщенні.

- Послухай, Курт, це – не кінець світу. Завтра буде новий змагальний день. Ти швидко відновиш сили і все буде добре, - промовив чоловічий голос.

- Ні, Райнхарт, ти не розумієш. У мене більше немає причин, щоб продовжувати змагатись. Можеш вважати, що це – негативний вплив моїх колишніх травм, яких я зазнав у аварії під час минулих космічних перегонів.

- Та це – маячня якась… Ти сам себе чуєш?! А що буде з нами? Ми ж – команда… Його Ясновельможність плекає великі надії на нашу перемогу, але найбільше він сподівається саме на твої результати. Хоч я і капітан команди, але йому не надто цікаві мої досягнення. Він прагне твоєї перемоги…

- Її може здобути Альсес. Він стає стабільним. Я недооцінив його.

- Курт, якщо ти припиниш змагатися, то і він програє.

- Чому ти так вирішив?

- Та якщо цей псих не матиме гідного конкурента у своїй команді, то він або вб’ється під час проходження найпершої ж перешкоди, яка трапиться йому на космічному треку, або, не дай бог, іще когось на той світ відправить. Його головна мотивація – це перевершити тебе, а на гроші і славу – йому, взагалі, начхати. Хоч він і недовго у нашій команді, але я вже встиг трохи вивчити його, при тому що він вже аж занадто потаємний та непередбачуваний. Він іще ніколи так не прагнув бути обережним та намагався вгамувати своїх внутрішніх «демонів». Зазвичай, під час кожної гонки, він ніби шукав власної смерті. Наш психолог неодноразово говорив, що він – не його клієнт і, на справді, за ним вже давно «божевільня плаче», але граф Раук на це не зважає… І, все ж таки, я не можу збагнути, яка «чортівня» коїться у твоїй голові?! Ти ж, наче, адекватна людина…

- Послухай, Райнхарт, я просто не можу змагатися.

- Але чому?! До сьогодні – усе ж було добре…

- Та тому, що мій молодший брат помирає від якоїсь невідомої хвороби у одному з кріо-сховищ на Альбасисі, а я – тут і нічого не можу вдіяти! Навіть, якщо я і стану чемпіоном і отримаю великий виграш, то це не допоможе вилікувати його. Та я навіть батькам не можу розповісти про те, що у клініці нас обдурили і він скоро загине! Як мені сказати їм, що усі мої та їхні зусилля були марними? Крістіан поринув у кріо-сон з надією на те, що скоро одужає, а клята невідома пошесть навіть у тому бісовому «морозильнику» продовжує вражати його змучене тіло. Ті кляті шахраї обіцяли йому біологічну реплікацію… Я просто божеволію від відчаю та безсилля! Ось, що коїться у моїй голові!

- Вибач, Курт, я не знав… Прийми мої щирі співчуття.

- Не вибачайся, ти не міг про це знати. Мої проблеми – це лише мої проблеми і нікого, окрім моїх найближчих родичів, вони не стосуються. Втративши останню надію на порятунок брата, я у такому сильному розпачі, що більше не зможу змагатися далі. Якщо ж продовжу, то або сам вб’юся, або замість Альсеса спричиню велику аварію на гоночному треку і відправлю на той світ іще когось… Зрозумій, Райнхарт, для мене малі космічні перегони вже завершилися…

- Курт, ти не повинен почуватися винним за те, що не можеш допомогти братові. Ти і так зробив усе, що міг. Так, тобі шкода його, але проти долі – не підеш. Твоє життя триває і ти не повинен руйнувати його. На відміну від мене та багатьох з нас, ти – дуже талановитий пілот-гонщик і коли підступний виступ «стіни» вирішив з розгону «зацідити у дупу» твоєму боліду – це і був той самий «знак» від долі. Ти не повинен опускати руки і зупинятись. Якщо не стане твого брата, то хто подбає про ваших батьків у старості. Я лише можу здогадуватися про те, на скільки велика сума ваших боргів, якщо ви витратили усе що мали на лікування твого брата та на оплату примарної реплікації, яку обіцяли шахраї у білих халатах. Ти мусиш жити далі і працювати, але не у якійсь незрозумілій фірмі за нікчемну зарплатню, а продовжувати займатись тим, до чого справді маєш хист і що тобі подобається. Та у тебе іще усе життя та блискуча кар’єра попереду. Це я – майбутній фермер, а ти – справжній чемпіон.